James 1
1 James, a servant of God and of the Lord Jesus Christ, to the twelve tribes who are in the dispersion: Greetings!
Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!
2 Count [it] all joy, my brothers, when you may fall into manifold temptations,
Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,
3 knowing that the proof of your faith works endurance,
знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.
4 and let the endurance have a perfect work, that you may be perfect and complete, lacking in nothing.
А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.
5 And if any of you lacks wisdom, let him ask from God, who is giving to all generously, and not reproaching, and it will be given to him;
А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.
6 but let him ask in faith, doubting nothing, for he who is doubting has been like a wave of the sea, driven by wind and tossed;
Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.
7 for do not let that man suppose that he will receive anything from the LORD—
Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.
8 a soul-split man [is] unstable in all his ways.
Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.
9 And let the brother who is low rejoice in his exaltation,
А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,
10 but the rich in his becoming low, because he will pass away as a flower of grass;
а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —
11 for the sun rose with the burning heat, and withered the grass, and the flower of it fell, and the beauty of its appearance perished, so also the rich in his way will fade away!
бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!
12 Blessed [is] the man who endures temptation, because, becoming approved, he will receive the garland of life, which the LORD promised to those loving Him.
Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.
13 Let no one who is being tempted say, “I am tempted from God,” for God is not tempted by evils, and Himself tempts no one,
Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.
14 but each one is tempted, being led away and enticed by his own desires;
Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.
15 afterward the desire having conceived, gives birth to sin, and sin having been perfected, brings forth death.
Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.
16 Do not be led astray, my beloved brothers.
Не обма́нюйтесь, брати мої любі!
17 Every good giving, and every perfect gift, is from above, coming down from the Father of lights, with whom is no variation, or shadow of turning;
Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.
18 having willed [it], He begot us with a word of truth, for our being a certain first-fruit of His creatures.
Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.
19 So then, my beloved brothers, let every man be swift to hear, slow to speak, slow to anger,
Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.
20 for the wrath of a man does not work the righteousness of God;
Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.
21 for this reason, having put aside all filthiness and superabundance of evil, receive the implanted word in meekness, that is able to save your souls;
Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.
22 and become doers of the word, and not hearers only, deceiving yourselves,
Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.
23 because, if anyone is a hearer of the word and not a doer, this one has been like to a man viewing his natural face in a mirror,
Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —
24 for he viewed himself, and has gone away, and immediately he forgot what kind of [man] he was;
бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.
25 but he who looked into [the] perfect law—that of liberty, and continued there, not becoming a forgetful hearer, but a doer of work—this one will be blessed in his doing.
А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!
26 If anyone thinks to be religious among you, not bridling his tongue, but deceiving his heart, the religion of this one [is] vain;
Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!
27 religion pure and undefiled with the God and Father is this: to look after orphans and widows in their tribulation—to keep himself unspotted from the world.
Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.
