Acts 27
1 And when our sailing to Italy was determined, they were delivering up both Paul and certain others, prisoners, to a centurion, by name Julius, of the band of Sebastus,
А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа.
2 and having embarked in a ship of Adramyttium, we, being about to sail by the coasts of Asia, set sail, there being with us Aristarchus, a Macedonian of Thessalonica,
І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня.
3 on the next [day] also we touched at Sidon, and Julius, courteously treating Paul, permitted [him], having gone on to friends, to receive [their] care.
А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.
4 And there, having set sail, we sailed under Cyprus, because of the winds being contrary,
А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́.
5 and having sailed over the sea down by Cilicia and Pamphylia, we came to Myria of Lycia,
Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри.
6 and there the centurion having found a ship of Alexandria, sailing to Italy, put us into it,
І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього.
7 and having sailed slowly many days, and with difficulty coming down by Cnidus, the wind not permitting us, we sailed under Crete, down by Salmone,
І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні.
8 and hardly passing it, we came to a certain place called Fair Havens, near to which was the city of Lasaea.
І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я.
9 And much time being spent, and the sailing now being dangerous—because of the fast also being already past—Paul was admonishing,
А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,
10 saying to them, “Men, I perceive that with hurt, and much damage, not only of the load and of the ship, but also of our lives—the voyage is about to be”;
говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“.
11 but the centurion gave more credence to the pilot and to the shipowner than to the things spoken by Paul;
Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив.
12 and the haven being not well placed to winter in, the greater part gave counsel to sail from there, if somehow they might be able, having attained to Phoenix, to winter [there], [which is] a haven of Crete, looking to the southwest and northwest,
А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі.
13 and a south wind blowing softly, having thought they had obtained [their] purpose, having lifted anchor, they sailed close by Crete,
А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.
14 and not long after, there came down from it a turbulent wind [that] is called the Euroclydon,
Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон.
15 and the ship being caught, and not being able to bear up against the wind, having given [her] up, we were carried on,
А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися.
16 and having run under a certain little island called Clauda, we were hardly able to become masters of the boat,
І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли.
17 which having taken up, they were using helps, undergirding the ship, and fearing lest they may fall into the [sandbars of] Syrtis, having let down the mast—so were carried on.
Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.
18 And we, being exceedingly storm-tossed, the succeeding [day] they were making a clearing,
А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,
19 and on the third [day] we cast out the tackling of the ship with our own hands,
а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.
20 and neither sun nor stars appearing for more days, and not a little storm lying on us, from then on all hope was taken away of our being saved.
А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.
21 And there having been long fasting, then Paul having stood in the midst of them, said, “It was necessary, indeed, O men—having listened to me—not to set sail from Crete, and to save this hurt and damage;
А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.
22 and now I exhort you to be of good cheer, for there will be no loss of life among you—but of the ship;
А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.
23 for this night there stood by me a messenger of God—whose I am, and whom I serve—
Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,
24 saying, Do not be afraid Paul; it is necessary for you to stand before Caesar; and behold, God has granted to you all those sailing with you;
та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.
25 for this reason be of good cheer, men! For I believe God, that so it will be, even as it has been spoken to me,
Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.
26 and on a certain island it is necessary for us to be cast.”
І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“.
27 And when the fourteenth night came—we being carried up and down in the Adria—toward the middle of the night the sailors were supposing that some country drew near to them;
А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.
28 and having sounded they found twenty fathoms, and having gone a little farther, and again having sounded, they found fifteen fathoms,
І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.
29 and fearing lest we may fall on rough places, having cast four anchors out of the stern, they were wishing day to come.
І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день.
30 And the sailors seeking to flee out of the ship, and having let down the boat to the sea, in pretense as [if] out of the prow they are about to cast anchors,
А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,
31 Paul said to the centurion and to the soldiers, “If these do not remain in the ship—you are not able to be saved”;
то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“
32 then the soldiers cut off the ropes of the boat, and permitted it to fall off.
Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.
33 And until the day was about to be, Paul was calling on all to partake of nourishment, saying, “Fourteen days today, waiting, you continue fasting, having taken nothing,
А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
34 for this reason I call on you to take nourishment, for this is for your safety, for of not one of you will a hair fall from the head”;
Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“
35 and having said these things, and having taken bread, he gave thanks to God before all, and having broken [it], he began to eat;
А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти.
36 and all having become of good cheer, also took food themselves,
Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати.
37 (and we were—all the souls in the ship—two hundred, seventy-six),
А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.
38 and having eaten sufficient nourishment, they were lightening the ship, casting forth the wheat into the sea.
І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
39 And when the day came, they were not discerning the land, but were perceiving a certain bay having a beach, into which they took counsel, if possible, to thrust forward the ship,
А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем.
40 and having taken up the anchors, they were committing [it] to the sea, at the same time—having loosed the bands of the rudders, and having hoisted up the foresail to the wind—they were making for the shore,
Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега.
41 and having fallen into a place of two seas, they ran the ship aground, and the prow, indeed, having stuck fast, remained immoveable, but the stern was broken by the violence of the waves.
Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль.
42 And the soldiers’ counsel was that they should kill the prisoners, lest anyone having swam out should escape,
Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік.
43 but the centurion, resolving to save Paul, hindered them from the counsel, and commanded those able to swim, having cast themselves out first—to get to the land,
Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили,
44 and the rest, some indeed on boards, and some on certain things of the ship; and thus it came to pass that all came safe to the land.
а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!
