2 Corinthians 1
1 Paul, an apostle of Jesus Christ, through the will of God, and Timotheus the brother, to the Assembly of God that is in Corinth, with all the holy ones who are in all Achaia:
Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма́ святими в ці́лій Аха́ї, —
2 Grace to you and peace from God our Father and the Lord Jesus Christ!
благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!
3 Blessed [is] God, even the Father of our Lord Jesus Christ, the Father of mercies, and God of all comfort,
Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої,
4 who is comforting us in all our tribulation, for our being able to comfort those in any tribulation through the comfort with which we are comforted ourselves by God;
що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.
5 because, as the sufferings of the Christ abound to us, so through the Christ our comfort also abounds;
Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується.
6 and whether we be in tribulation, [it is] for your comfort and salvation, that is worked in the enduring of the same sufferings that we also suffer; whether we are comforted, [it is] for your comfort and salvation;
Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми.
7 and our hope [is] steadfast for you, knowing that even as you are partakers of the sufferings—so also of the comfort.
А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі.
8 For we do not wish you to be ignorant, brothers, of our tribulation that happened to us in Asia, that we were exceedingly burdened above [our] power, so that we even despaired of life;
Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити.
9 but we ourselves have had the sentence of death in ourselves, that we may not be trusting on ourselves, but on God, who is raising the dead,
Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,
10 who delivered us out of so great a death, and delivers, in whom we have hoped that even yet He will deliver;
що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він,
11 you also working together for us by your supplication, that the gift through many persons to us, through many, may be thankfully acknowledged for us.
як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас.
12 For our glorying is this: the testimony of our conscience, that in simplicity and sincerity of God, not in fleshly wisdom, but in the grace of God, we conducted ourselves in the world, and more abundantly toward you;
Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас.
13 for no other things do we write to you, but what you either read or also acknowledge, and I hope that you will also acknowledge to the end,
Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте,
14 according as you also acknowledged us in part, that we are your glory, even as also you [are] ours, in the Day of the Lord Jesus;
як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса.
15 and in this confidence I was intending to come to you before, that you might have a second favor,
І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благода́ть удру́ге,
16 and to pass to Macedonia through you, and to come to you again from Macedonia, and to be sent forward by you to Judea.
і через вас перейти в Македонію, а з Македонії зно́ву прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпрова́дили.
17 This, therefore, intending, did I then use the lightness; or the things that I counsel, [did] I counsel according to the flesh, that it may be with me Yes, yes, and No, no?
Маючи за́дум такий, чи я чини́в легковажно? Чи те, що заду́мую, за тілом задумую, щоб було в мене і „Так, так“, і „Ні, ні?“
18 And God [is] faithful, that our word to you did not become Yes and No,
Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“і „Ні“.
19 for the Son of God, Jesus Christ, having been preached through us among you—through me and Silvanus and Timotheus—did not become Yes and No, but in Him it has become Yes;
Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“і „Ні“, але в Нім було „Так“.
20 for as many as [are] promises of God, in Him [are] the Yes, and in Him the Amen, for glory to God through us;
Скільки бо Божих обі́тниць, то в Ньому „Так“, і в Ньому „Амінь“, — Богові на славу через нас.
21 and He who is confirming you with us into Christ, and anointed us, [is] God,
А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог,
22 who also sealed us, and gave the deposit of the Spirit in our hearts.
Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа.
23 And I call on God for a witness on my soul, that sparing you, I did not come to Corinth yet;
А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р,
24 not that we are lords over your faith, but we are workers together with your joy, for by faith you stand.
не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою!
