2 Corinthians 7
1 Having, then, these promises, beloved, may we cleanse ourselves from every defilement of flesh and spirit, perfecting sanctification in the fear of God;
Отож, мої любі, мавши ці обі́тниці, очистьмо себе від усякої не́чисти тіла та духа, — і творімо святиню у Божім страху́!
2 receive us; no one did we wrong; no one did we ruin; no one did we defraud;
Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли!
3 I do not say [it] to condemn you, for I have said before that you are in our hearts to die together and to live together;
Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити.
4 great [is] my freedom of speech to you, great my glory on your behalf; I have been filled with the comfort, I hyper-abound with the joy on all our tribulation,
У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі.
5 for we also, having come to Macedonia, our flesh has had no relaxation, but on every side we are in tribulation: fightings outside, fears within;
Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині.
6 but He who is comforting the cast-down—God—He comforted us in the coming of Titus;
Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита,
7 and not only in his coming, but also in the comfort with which he was comforted over you, declaring to us your longing desire, your lamentation, your zeal for me, so that I rejoiced the more,
і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився.
8 because even if I made you sorry in the letter, I do not regret—if even I regretted—for I perceive that the letter, even if for an hour, made you sorry.
Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово.
9 I now rejoice, not that you were made sorry, but that you were made sorry to conversion, for you were made sorry toward God, that you might receive damage from us in nothing;
Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас.
10 for sorrow toward God works conversion to salvation without regret, and the sorrow of the world works death,
Бо смуток для Бога чинить каяття́ на спасі́ння, а про нього не жалуємо, а смуток світськи́й — чинить смерть.
11 for behold, this same thing—your being made sorry toward God—how much diligence it works in you! But defense, but displeasure, but fear, but longing desire, but zeal, but revenge; in everything you approved yourselves to be pure in the matter.
Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажа́ння, яку горливість, яку по́мсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі.
12 If, then, I also wrote to you—not for his cause who did wrong, nor for his cause who suffered wrong, but for our diligence in your behalf being revealed to you before God—
А коли я й писав вам, то не через того, хто кри́вдить, і не через покри́вдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом.
13 because of this we have been comforted in your comfort, and more abundantly the more we rejoiced in the joy of Titus, that his spirit has been refreshed from you all;
Тому́ то потіхою вашою вті́шились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспоко́їли духа його.
14 because if I have boasted anything to him in your behalf, I was not put to shame; but as we spoke to you all things in truth, so also our boasting before Titus became truth,
Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоро́мився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала́ перед Титом правдива була́!
15 and his yearnings are more abundantly toward you, remembering the obedience of you all, how you received him with fear and trembling;
І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли́ ви були зо стра́хом і тремті́нням.
16 I rejoice, therefore, that in everything I have courage in you.
Отож, тішуся я, що мо́жу покластись у всьому на вас!
