1 Thessalonians 2
1 For you have known, brothers, that our entrance to you has not been in vain,
Самі бо ви знаєте, браття, прихід наш до вас, що не марни́й він був.
2 but having both suffered before, and having been mistreated (as you have known) in Philippi, we were bold in our God to speak to you the good news of God in much conflict,
Та хоч ми нате́рпілися перед тим, і дізнали зневаги в Фили́пах, як знаєте, проте ми відва́жилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Єва́нгелію з великою боротьбою.
3 for our exhortation [is] not out of deceit, nor out of uncleanness, nor in guile,
Бо покли́кання наше було не з обмани, ані з нечи́стости, ані від лука́вства,
4 but as we have been approved by God to be entrusted with the good news, so we speak, not as pleasing men, but God, who is proving our hearts,
але, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Єва́нгелію, ми говоримо так, не лю́дям дого́джуючи, але Богові, що випробо́вує наші серця.
5 for at no time did we come with speech of flattery (as you have known), nor in a pretext for covetousness (God [is] witness),
Ми сло́ва підле́сливого не вживали ніко́ли, як знаєте, і не винні в заже́рливості. Бог свідок тому́!
6 nor seeking glory from men, neither from you nor from others, being able to be burdensome, as Christ’s apostles.
Не шукаємо ми слави в людей, ані в вас, ані в інших.
7 But we became gentle in your midst, as a nurse may nurture her own children,
Хоч могли ми поту́жними бути, як Христові апо́столи, але ми серед вас були тихі, немов годува́льниця та, яка доглядає дітей своїх.
8 so being desirous of you, we are well-pleased to impart to you not only the good news of God, but also our own souls, because you have become beloved to us,
Так бувши ласка́ві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Єва́нгелію, але й ду́ші свої, бо були́ ви улю́блені нам.
9 for you remember, brothers, our labor and travail, for working night and day not to be a burden on any of you, we preached the good news of God to you;
Бо ви пам'ятаєте, браття, наше стру́днення й уто́му: день і ніч ми робили, щоб жодного з вас не обтя́жити, і проповідували вам Божу Єва́нгелію.
10 you [are] witnesses—God also—how piously and righteously and blamelessly we became to you who believe,
Ви свідки та Бог, як свято, і праведно, і бездога́нно пово́дилися ми між вами, віруючими!
11 even as you have known how we are exhorting each one of you, as a father his own children, and comforting, and testifying,
Бож знаєте ви, як кожного з вас, немов ба́тько дітей своїх власних,
12 for your walking worthily of God, who is calling you to His own kingdom and glory.
просили ми вас, і намо́влювали та показували, щоб ви гідно пово́дилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу.
13 And because of this we also continually give thanks to God, that, having received the word of God [by] your hearing from us, you accepted, not the word of men, but as it truly is, the word of God, who also works in you who believe;
Тому́ то й ми дякуємо Богові безпереста́нку, що, прийнявши почуте від нас Сло́во Боже, прийняли́ ви не як слово лю́дське, але — як правдиво то є — Слово Боже, що й діє в вас, віруючих.
14 for you became imitators, brothers, of the assemblies of God that are in Judea in Christ Jesus, because you suffered such things, even you, from your own countrymen, as they also from the Jews,
Бо стали ви, бра́ття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були ви́терпіли від своїх землякі́в, як і ті від юдеїв,
15 who put to death both the Lord Jesus and their own prophets, and persecuted us, and they are not pleasing God, and [are] contrary to all men,
що вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджа́ють, і супротивні всім лю́дям.
16 forbidding us to speak to the nations that they might be saved, so as to always fill up their sins, but [God’s] anger came on them—to the end!
Вони забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповня́ти їм за́вжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці!
17 And we, brothers, having been taken from you for the space of an hour—in presence, not in heart—hurried more abundantly to see your face in much desire;
А ми, браття, на короткий часо́к розлучившися з вами лицем, а не серцем, тим із більшим бажа́нням силкува́лись побачити ваше лице.
18 for this reason we wished to come to you (I, indeed, Paul), both once and again, and Satan hindered us;
Тим то до вас ми хотіли прийти, я, Павло, раз і двічі, але сатана́ перешкодив був нам.
19 for what [is] our hope, or joy, or garland of rejoicing? Are not even you before our Lord Jesus Christ at His coming?
Бо хто нам надія, чи радість, чи вінок похвали́? Хіба ж то й не ви перед Господом нашим Ісусом в Його прихо́ді?
20 For you are our glory and joy.
Бо ви наша слава та радість!
