1 Thessalonians 2
1 For you have known, brothers, that our entrance to you has not been in vain,
Ви знаєте, брати, що наш прихід до вас не був марним.
2 but having both suffered before, and having been mistreated (as you have known) in Philippi, we were bold in our God to speak to you the good news of God in much conflict,
Як вам відомо, перед нашим приходом до вас ми зазнали страждань та зневаги у Филиппах, але за допомогою нашого Бога ми наважилися звіщати вам Божу Добру Звістку, [незважаючи] на сильне протистояння.
3 for our exhortation [is] not out of deceit, nor out of uncleanness, nor in guile,
Бо в нашому заклику немає ні омани, ні нечистих мотивів, ні лукавства.
4 but as we have been approved by God to be entrusted with the good news, so we speak, not as pleasing men, but God, who is proving our hearts,
Навпаки, ми говоримо, як ті, кого Бог визнав гідними та кому доручив Добру Звістку. Ми намагаємося догодити не людям, а Богові, Який випробовує наші серця.
5 for at no time did we come with speech of flattery (as you have known), nor in a pretext for covetousness (God [is] witness),
Ви знаєте, що ми ніколи не використовували підлесливого слова й не приховували жадібності – Бог цьому свідок.
6 nor seeking glory from men, neither from you nor from others, being able to be burdensome, as Christ’s apostles.
Ми не шукали похвали ні від людей, ні від вас, ні від когось іншого,
7 But we became gentle in your midst, as a nurse may nurture her own children,
хоч, як апостоли Христа, могли б бути тягарем [для вас]. Навпаки, ми були серед вас як годувальниця, яка доглядає за своїми дітьми.
8 so being desirous of you, we are well-pleased to impart to you not only the good news of God, but also our own souls, because you have become beloved to us,
Ми полюбили вас настільки, що були раді поділитися з вами не лише Божою Доброю Звісткою, але й своїм життям – такими дорогими ви нам стали.
9 for you remember, brothers, our labor and travail, for working night and day not to be a burden on any of you, we preached the good news of God to you;
Звичайно, брати, ви пам’ятаєте нашу працю та труднощі: проповідуючи вам Божу Добру Звістку, ми вдень та вночі працювали, щоб нікого з вас не обтяжувати.
10 you [are] witnesses—God also—how piously and righteously and blamelessly we became to you who believe,
Ви та Бог – свідки того, як свято, праведно й бездоганно ми поводилися з вами, віруючими.
11 even as you have known how we are exhorting each one of you, as a father his own children, and comforting, and testifying,
Бо ви знаєте, що кожного з вас, немов батько своїх дітей,
12 for your walking worthily of God, who is calling you to His own kingdom and glory.
ми заохочували, втішали й закликали жити гідно перед Богом, Який кличе вас у Своє Царство й славу.
13 And because of this we also continually give thanks to God, that, having received the word of God [by] your hearing from us, you accepted, not the word of men, but as it truly is, the word of God, who also works in you who believe;
Тому й ми постійно дякуємо Богові, бо ви, отримавши Слово Боже, яке почули від нас, прийняли його не як людське слово, а як те, чим воно є насправді, – як Слово Боже, що діє у вас, віруючих.
14 for you became imitators, brothers, of the assemblies of God that are in Judea in Christ Jesus, because you suffered such things, even you, from your own countrymen, as they also from the Jews,
Адже ви, брати, стали наслідувачами Божих церков, які перебувають в Юдеї в Христі Ісусі, бо ви постраждали від свого народу так само, як і вони від юдеїв,
15 who put to death both the Lord Jesus and their own prophets, and persecuted us, and they are not pleasing God, and [are] contrary to all men,
які вбили Господа Ісуса та пророків, а також переслідували й нас. Вони не догоджають Богові й вороже ставляться до всіх людей,
16 forbidding us to speak to the nations that they might be saved, so as to always fill up their sins, but [God’s] anger came on them—to the end!
перешкоджаючи нам проповідувати язичникам, щоб вони могли бути спасенні. І так вони додають до своїх гріхів. Проте нарешті гнів Божий спіткав їх.
17 And we, brothers, having been taken from you for the space of an hour—in presence, not in heart—hurried more abundantly to see your face in much desire;
А ми, брати, розлучившись із вами на короткий час, – тілом, а не серцем, – ще з більшим прагненням намагалися побачити вас.
18 for this reason we wished to come to you (I, indeed, Paul), both once and again, and Satan hindered us;
Тому ми – точніше я, Павло, – намагалися прийти до вас декілька разів, але сатана перешкоджав нам.
19 for what [is] our hope, or joy, or garland of rejoicing? Are not even you before our Lord Jesus Christ at His coming?
Бо хто є нашою надією, радістю чи вінком слави перед нашим Господом Ісусом, коли Він прийде?
20 For you are our glory and joy.
Справді, ви – наша слава й радість.
