Psalms 104
1 Bless, O my soul, the Lord. O Lord my God, thou art very great; with glory and majesty art thou clothed.
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 [Thou art he] who wrappeth himself in light as with a garment; who stretcheth out the heavens like a curtain;
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 Who frameth of the waters the beams of his upper-chambers; who maketh the clouds his chariot; who walketh along upon the wings of the wind:
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Who maketh the winds his messengers; the flaming fire his ministers;
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Who hath founded the earth upon her bases, that she should not be moved to all eternity.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Thou hadst covered the deep as with a garment: above the mountains stood the waters.
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 At thy rebuke they fled, at the voice of thy thunder they hastened away.
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 They ascended mountains; they went down valleys, unto the place which thou hadst founded for them.
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Bounds hast thou set which they cannot pass over, that they return not again to cover the earth.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 [Thou art he] who sendeth springs into the valleys, between mountains they run along.
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 They give drink to all the beasts of the field: the wild asses quench [thereon] their thirst.
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 By them have the fowls of the heaven ever their habitation, from between the branches they send forth their voice.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Who watereth the mountains from his upper-chambers: from the fruit of thy works is the earth satisfied.
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 [Thou art he] who causeth grass to grow for the cattle, and herbs by the service of man, that he may bring forth bread out of the earth;
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 And wine that maketh joyful the heart of man, [and] oil to brighten his face, and bread which strengtheneth the heart of man.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Full of sap are the trees of the Lord, the cedars of Lebanon which he hath planted;
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 Where the birds make their nests: the stork—fir-trees are her house.
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 The high mountains are for the wild goats: the rocks are a shelter for the conies.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 He hath made the moon for seasons: the sun knoweth his going down.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Thou causest darkness, and it becometh night, wherein creep forth all the beasts of the forest.
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 The young lions roar after their prey, and ask from God their food.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 The sun ariseth, they withdraw [to their lairs], and lie down in their dens.
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Man goeth [then] forth unto his work, and to his labor until the evening.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 How manifold are thy works, O Lord! in wisdom hast thou made them all: the earth is full of thy riches.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Here is this great and wide-extended sea; therein are moving things without number, living creatures both small and great.
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 There the ships make their way: [there also] is the leviathan, whom thou hast made to sport therein.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 All of these wait upon thee, to give them their food in its due season.
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 What thou givest them they gather: thou openest thy hand, they are satisfied with good.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Thou hidest thy face, they suddenly vanish: thou takest away their spirit, they perish, and to their dust they return.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Thou sendest forth thy spirit, they are created; and thou renewest the face of the earth.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 The glory of the Lord will endure for ever; the Lord will rejoice in his works:
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 He who looketh down on the earth, and she trembleth; who toucheth the mountains, and they smoke.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 I will sing unto the Lord while I live: I will sing praises to my God while I exist.
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 May my speech be agreeable to him: I will indeed rejoice in the Lord.
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 May the sinners cease from off the earth, and the wicked be no more. Bless, O my soul, the Lord. Hallelujah.
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
