Psalms 102
1 “A prayer of the afflicted, when he is overwhelmed, and poureth out before the Lord his complaint.” O Lord, hear my prayer, and let my cry come unto thee.
Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
2 Hide not thy face from me on the day when I am distressed; incline unto me thy ear; on the day when I call, answer me speedily.
Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
3 For my days vanish in smoke, and my bones are burning like a hearth.
Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
4 Struck [by heat] like the herb and dried up is my heart; for I forget to eat my bread.
Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
5 Because of the voice of my groaning my bones cleave to my flesh.
Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
6 I am like the pelican of the wilderness: I am become like the owl amid ruins.
Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
7 I watch, and I am become like a [night-]bird sitting alone upon the housetop.
Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
8 All the day my enemies reproach me: they that mock me swear by me.
Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
9 For ashes do I eat like bread, and my drink I mingle with weeping;
І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
10 Because of thy indignation and thy wrath; for thou hadst lifted me up, and hast cast me down.
через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
11 My days are like a shadow that declineth; and like the herb I wither.
Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
12 But thou, O Lord, wilt sit enthroned for ever; and thy memorial is unto all generations.
А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
13 Thou wilt indeed arise; thou wilt have mercy upon Zion; for it is time to favor her, for the appointed time is coming.
Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
14 For thy servants hold dear her stones, and her very dust they cherish.
бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
15 Then shall nations fear the name of the Lord, and all the kings of the earth thy glory:
І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
16 When the Lord shalt have built up Zion, he appeareth in his glory;
Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
17 [When] he hath regarded the prayer of the forsaken, and doth not despise their prayer.
До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
18 This shall be written down for the latest generation; and the people which shall be created shall praise the Lord.
Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
19 For he hath looked down from the height of his sanctuary; the Lord hath cast from heaven his view to the earth:
бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
20 To hear the sighing of the prisoner; to loosen those that are doomed to death:
щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
21 That men may proclaim in Zion the name of the Lord, and his praise in Jerusalem;
щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
22 When people are gathered together, and kingdoms, to serve the Lord.—
коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
23 He hath weakened on the way my strength; he hath shortened my days.
Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
24 I will say, O my God! take me not away in the midst of my days: throughout all generations are thy years.
Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
25 In olden times didst thou lay the foundations of the earth; and the heavens are the work of thy hands.
Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
26 These will indeed perish, but thou wilt ever exist: yea, all of them will wear out like a garment; as a vesture wilt thou change them, and they will be changed;
позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
27 But thou art ever the same, and thy years will have no end.
Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
28 The children of thy servants will dwell [securely], and their seed will be firmly established before thee.
Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
