Lamentations 5
1 Remember, O Lord, what hath occurred to us, look down, and behold our disgrace.
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 Our inheritance is turned over to strangers, our houses to aliens.
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 Orphans are we become, and [we are] without a father, our mothers are like widows.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 Our water have we drunk for money: our wood cometh to us for a purchase price.
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 Up to our necks are we pursued: we are fatigued, and no rest is allowed us.
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 To Egypt do we stretch out our hand, to Asshur, to be satisfied with bread.
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Our fathers have sinned, and are no more; but we have indeed to bear their iniquities.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Servants rule over us: no one delivereth us out of their hand.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 At the peril of our life must we bring home our bread, because of the sword of the wilderness.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Our skin gloweth like an oven, because of the heat of famine.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 Women have they ravished in Zion, virgins, in the cities of Judah.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 Princes were hanged up by their hand: the faces of elders were not honored.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 Young men they bore to the mill, and boys stumbled under the wood.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 The elders have ceased from the gate, young men, from their singing.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 Ceased hath the joy of our heart: our dance is changed into mourning.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 Fallen is the crown of our head: woe to us, for we have sinned.
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 Because of this is our heart made sick; for these things are our eyes dimmed;
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 Because of the mount of Zion which is wasted, foxes walk about on it.
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 O thou, Lord, wilt truly abide for ever, thy throne existeth throughout all generations.
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Wherefore wilt thou forget us for ever! wilt thou forsake us for so long a time?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Cause us to return, O Lord, unto thee, and we will return: renew our days as of old.
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 For wouldst thou entirely reject us, be wroth with us to the uttermost?
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
