Job 23
1 Then answered Job, and said,
А Йов відповів та й сказав:
2 Even now is my complaint bitter: my suffering is heavier than my groans.
„Моя мова й сьогодні гірка́, — тяжче стражда́ння моє за стогна́ння мої.
3 Oh who would grant that I knew where I might find him! that I might attain to his Judgment throne!
О, якби то я знав, де Його я знайду́, то прийшов би до місця Його пробува́ння!
4 I would put in order before him my cause, and my mouth would I fill with arguments.
Я б перед обличчям Його свою справу поклав, а уста свої я напо́внив би до́водами, —
5 I should know the words which he might answer me, and understand what he might say unto me.
розізнав би слова́, що́ мені відповість, і я зрозумів би, що́ скаже мені.
6 Would he with his power contend against me? he would truly not lay such doings to my charge.
Чи зо мною на прю Він з великою силою стане? О ні, — тільки б увагу звернув Він на мене!
7 There would an upright one argue with him; and I should be allowed to escape for ever by my judge.
Справедливий судився б там з Ним, я ж наза́вжди б звільни́всь від свойого Судді.
8 But, lo, I go eastward—and he is not there; and to the west— and I cannot perceive him;
Та піду́ я на схід — і немає Його, а на за́хід удамся — Його не побачу,
9 When he doth great things at the north, I behold him not; he hideth himself in the south—and I see him not.
на півно́чі шукаю Його — й не вхоплю́, збо́чу на пі́вдень — і не добача́ю.
10 But he knoweth the way that I take: were he to probe me, I should come forth as gold.
А Він знає дорогу, яка при мені, — хай би ви́пробував Він мене, — мов те золото, вийду!
11 On his steps my foot hath held fast: his way have I kept, and swerved not.
Трималась нога моя коло стопи́ Його, доро́ги Його я держа́вся й не збо́чив.
12 From the commandment of his lips have I also not moved away: as a fixed statute for me have I treasured up the sayings of his mouth.
Я не відступався від за́повідей Його губ, над уста́ву свою я ховав слова уст Його.
13 But he is unchangeably one, and who can turn him? And what his will desireth, even that he doth.
Але Він при одно́му, — й хто заве́рне Його? Як чого зажадає душа Його, — те Він учинить:
14 For he will bring to completion what hath been destined for me: and like these hath he many other things with him.
бо Він ви́конає, що́ про мене призна́чив, і в Нього багато такого, як це!
15 Therefore am I terrified at his presence: I will reflect, and be in dread of him.
Тому перед обличчям Його я тремчу́, розважаю — й жахаюсь Його.
16 Still God hath made timid my heart, and the Almighty hath terrified me;
А Бог пом'якши́в моє серце, і Всемогутній мене настраши́в,
17 Because I was not destroyed before this darkness, and because he hath not hidden from my face [this] gloom.
бо не знищений я від темно́ти, ані від обличчя свого, що темність закрила його!
