Job 14
1 Man born of a woman is short of days, and sated with harrowing trouble.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Like a flower he cometh forth, and is cut down: and he fleeth like a shadow, and remaineth not.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 And yet on such a one dost thou open thy eyes, and me thou bringest into judgment with thee?
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Who can make a clean thing out of an unclean? not one [thing].
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Seeing that his days are determined, the number of his months are [fixed] with thee, that thou hast set his bounds which he cannot pass:
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Turn thyself from him that he may recover from his pain, and be able to enjoy like a hired laborer his day.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 For there is hope for the tree: if it be cut down, it may still sprout again, while its young shoot will not cease.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 If even its root become old in the earth, and its stock die in the dust:
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 Yet through the scent of water will it flourish [again], and produce boughs as though It were newly planted.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 But man dieth, and lieth powerless: yea, the son of earth departeth—and where is he?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 The waters run off from the sea, and the river faileth and drieth up:
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 So doth man lie down, and riseth not: till the heavens be no more, they will not awake, and will not be roused out of their sleep.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 Oh who would grant that thou mightest hide me in the nether world, that thou mightest conceal me, until thy wrath be appeased, that thou mightest set for me a fixed time, and remember me then! (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 Or, when a man dieth, will he live again? all the days of my time of service would I then wait, till [the hour of] my release were come.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Do thou call, and I will truly answer thee: have a desire for the work of thy hands.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 Yet now thou numberest my steps: and thou waitest not with [the punishment of] my sin.
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 Sealed up in a bag is my transgression, and thou yet addest to my iniquity.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 But truly a falling mountain will crumble, and [even] a rock is moved out of its place.
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 The water weareth out stones; thou sweepest away their fragments [like] the dust of the earth: and so thou destroyest the hope of man.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Thou assailest him with might without ceasing, till he passeth away: thou changest his countenance, and sendest him off.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 His children acquire honor, but he knoweth it not: and they are esteemed little, but he perceiveth nothing of them.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 But his body. on him, feeleth pain, and his soul will mourn for him.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
