Ecclesiastes 3
1 For every thing there is a season; and a [proper] time is for every pursuit under the heavens.
Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:
2 [There is] a time to be born, and a time to die; a time to plant, and a time to pluck up what hath been planted;
час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,
3 A time to kill, and a time to heal; a time to break down, and a time to build up;
час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,
4 A time to weep, and a time to laugh; a time to mourn, and a time to dance;
час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,
5 A time to throw away stones, and a time to gather up stones; a time to embrace, and a time to be far from embracing;
час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,
6 A time to seek, and a time to let things be lost; a time to keep, and a time to throw away;
час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,
7 A time to rend, and a time to sew; a time to keep silence, and a time to speak;
час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,
8 A time to love, and a time to hate; a time of war, and a time of peace.
час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!
9 What profit hath [now] he that worketh in that wherein he toileth?
Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?
10 I have seen the employment, which God hath given to the sons of men to busy themselves therewith.
Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,
11 Every thing hath he made beautiful in its [proper] time: he hath also placed the eternity in their heart, without a man's being able to find out the work that God hath made from the beginning to the end.
— усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.
12 I know that there is nothing good [inherent] in them, but for every one to rejoice and to do what is good during [all] his life.
Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.
13 For also that every man should eat and drink, and enjoy what is good for all his toil, is likewise a gift of God.
I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!
14 I know that whatsoever God doth, that will be for ever; to it nothing can be added, and from it there is nothing to be diminished: and God hath so made it, that men should be afraid of him.
Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!
15 That which hath been hath long since appeared [again]; and what is to be hath already been; and God seeketh [again] that which is sped away.
Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!
16 And moreover I have seen under the sun, [that in] the place of justice, even there was wickedness; and [that in] the place of righteousness, even there was wickedness.
І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.
17 I said in my heart, God will judge the righteous and the wicked; for there is a time for every pursuit; and on account of every deed there [will he judge].
Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.
18 I said in my heart concerning the speaking of the sons of men, that God might make it clear to them, and that they might see that they by themselves are but beasts.
Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,
19 For that which befalleth the sons of men befalleth beasts; even the same thing befalleth them; as the one dieth, so dieth the other; yea, they have all one kind of spirit: so that the preeminence of man above the beast is nought; for all is vanity.
бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!
20 Every thing goeth unto one place: every thing came from the dust, and every thing returneth to the dust.
Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.
21 Who knoweth the spirit of the sons of man that ascendeth upward, and the spirit of the beast that descendeth downward to the earth?
Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?
22 And so did I perceive that there is nothing better, than that a man should rejoice in his own works; for that is his portion; for who can bring him to look with pleasure on what will be after him?
І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?
