Psalms 35
1 [A Psalm] of David. Plead [my cause], O LORD, with them that strive with me: fight against them that fight against me.
Давидів.
2 Take hold of shield and buckler, and stand up for mine help.
візьми мало́го й великого щита́, — і встань мені на допомогу!
3 Draw out also the spear, and stop [the way] against them that persecute me: say unto my soul, I [am] thy salvation.
Дістань списа, і дорогу замкни моїм напасника́м, скажи до моєї душі: „Я — спасі́ння твоє“!
4 Let them be confounded and put to shame that seek after my soul: let them be turned back and brought to confusion that devise my hurt.
Нехай засоро́мляться й будуть пога́ньблені ті, хто чатує на душу мою; хай відступлять назад і нехай посоро́мляться ті, хто лихо мені замишляє.
5 Let them be as chaff before the wind: and let the angel of the LORD chase [them].
Бодай вони стали, немов та поло́ва на вітрі, і Ангол Господній нехай їх жене;
6 Let their way be dark and slippery: and let the angel of the LORD persecute them.
нехай буде доро́га їхня те́мна й сковзька́, і Ангол Господній нехай їх жене, —
7 For without cause have they hid for me their net [in] a pit, [which] without cause they have digged for my soul.
бо вони безпричинно тене́та свої розставляють на мене, яму копають безвинно на душу мою!
8 Let destruction come upon him at unawares; and let his net that he hath hid catch himself: into that very destruction let him fall.
Нехай на́гла загибіль, якої не знає, на нього спаде, і сітка його, яку він наставив, хай зловить його у на́гле нещастя, — бодай він до нього упав!
9 And my soul shall be joyful in the LORD: it shall rejoice in his salvation.
А душа моя в Господі буде радіти, звеселиться Його допомогою!
10 All my bones shall say, LORD, who [is] like unto thee, which deliverest the poor from him that is too strong for him, yea, the poor and the needy from him that spoileth him?
Скажуть усі мої кості: „Господи, хто подібний до Тебе?“Ти рятуєш убогого від сильнішого над нього, покірного та бідаря́ — від його дерія́.
11 False witnesses did rise up; they laid to my charge [things] that I knew not.
Свідки встають неправдиві, чого я не знав — питають мене,
12 They rewarded me evil for good [to] the spoiling of my soul.
віддають мені злом за добро, осиро́чують душу мою!
13 But as for me, when they were sick, my clothing [was] sackcloth: I humbled my soul with fasting; and my prayer returned into mine own bosom.
А я, як вони хворували були́, зодягався в вере́ту, душу свою мучив по́стом, молитва ж моя поверталась на лоно моє.
14 I behaved myself as though [he had been] my friend [or] brother: I bowed down heavily, as one that mourneth [for his] mother.
Як при́ятель, бу́цім то брат він для мене, — так я ходив, ніби був я в жало́бі по матері, був я засму́чений, схи́лений.
15 But in mine adversity they rejoiced, and gathered themselves together: [yea], the abjects gathered themselves together against me, and I knew [it] not; they did tear [me], and ceased not:
А вони, як упав я, радіють та схо́дяться, напасники́ проти мене збираються, я ж не знаю про те; кричать, і не вмовка́ють,
16 With hypocritical mockers in feasts, they gnashed upon me with their teeth.
з дармоїдами та пересмі́шниками скрего́чуть на мене своїми зубами.
17 Lord, how long wilt thou look on? rescue my soul from their destructions, my darling from the lions.
Господи, — чи довго Ти бу́деш дивитись на це? Відверни́ мою душу від їхніх зубі́в, від отих левчуків одина́чку мою!
18 I will give thee thanks in the great congregation: I will praise thee among much people.
Я буду Тебе прославляти на збо́рах великих, буду Тебе вихваляти в числе́ннім наро́ді!
19 Let not them that are mine enemies wrongfully rejoice over me: [neither] let them wink with the eye that hate me without a cause.
Нехай з мене не ті́шаться ті, хто ворогує на мене безви́нно, нехай ті не морга́ють очима, хто мене без причини нена́видить,
20 For they speak not peace: but they devise deceitful matters against [them that are] quiet in the land.
бо говорять вони не про мир, але на спокі́йних у кра́ї облу́дні слова́ вимишляють,
21 Yea, they opened their mouth wide against me, [and] said, Aha, aha, our eye hath seen [it].
свої уста на мене вони розкрива́ють, говорять: „Ага, ага! Наші очі це бачили!“
22 [This] thou hast seen, O LORD: keep not silence: O Lord, be not far from me.
Ти бачив це, Господи, — не помовчи́ ж, Господи, — не віддаляйся від мене!
23 Stir up thyself, and awake to my judgment, [even] unto my cause, my God and my Lord.
Устань, і збудися на суд мій, Боже мій і Господи мій, на супере́чку мою,
24 Judge me, O LORD my God, according to thy righteousness; and let them not rejoice over me.
розсуди Ти мене по Своїй справедливості, Господи, Боже мій, і нехай через мене не тішаться,
25 Let them not say in their hearts, Ah, so would we have it: let them not say, We have swallowed him up.
нехай не говорять у серці своїм: „Ага, — його маємо ми“, хай не кажуть вони: „Ми його проковтну́ли“.
26 Let them be ashamed and brought to confusion together that rejoice at mine hurt: let them be clothed with shame and dishonour that magnify [themselves] against me.
Нехай посоромляться та застидаються ра́зом, хто з мого нещастя радіє, бодай вбрались у сором та в га́ньбу, хто рота свого розкриває на мене!
27 Let them shout for joy, and be glad, that favour my righteous cause: yea, let them say continually, Let the LORD be magnified, which hath pleasure in the prosperity of his servant.
Хай співають та звесе ляються ті, хто бажає мені правоти́, і нехай кажуть за́вжди: „Хай буде великий Господь, що миру бажає Своєму рабові!“
28 And my tongue shall speak of thy righteousness [and] of thy praise all the day long.
А язик мій звіщатиме правду Твою, славу Твою кожен день!
