Ecclesiastes 3
1 To every [thing there is] a season, and a time to every purpose under the heaven:
Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:
2 A time to be born, and a time to die; a time to plant, and a time to pluck up [that which is] planted;
час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,
3 A time to kill, and a time to heal; a time to break down, and a time to build up;
час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,
4 A time to weep, and a time to laugh; a time to mourn, and a time to dance;
час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,
5 A time to cast away stones, and a time to gather stones together; a time to embrace, and a time to refrain from embracing;
час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,
6 A time to get, and a time to lose; a time to keep, and a time to cast away;
час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,
7 A time to rend, and a time to sew; a time to keep silence, and a time to speak;
час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,
8 A time to love, and a time to hate; a time of war, and a time of peace.
час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!
9 What profit hath he that worketh in that wherein he laboureth?
Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?
10 I have seen the travail, which God hath given to the sons of men to be exercised in it.
Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,
11 He hath made every [thing] beautiful in his time: also he hath set the world in their heart, so that no man can find out the work that God maketh from the beginning to the end.
— усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.
12 I know that [there is] no good in them, but for [a man] to rejoice, and to do good in his life.
Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.
13 And also that every man should eat and drink, and enjoy the good of all his labour, it [is] the gift of God.
I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!
14 I know that, whatsoever God doeth, it shall be for ever: nothing can be put to it, nor any thing taken from it: and God doeth [it], that [men] should fear before him.
Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!
15 That which hath been is now; and that which is to be hath already been; and God requireth that which is past.
Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!
16 And moreover I saw under the sun the place of judgment, [that] wickedness [was] there; and the place of righteousness, [that] iniquity [was] there.
І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.
17 I said in mine heart, God shall judge the righteous and the wicked: for [there is] a time there for every purpose and for every work.
Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.
18 I said in mine heart concerning the estate of the sons of men, that God might manifest them, and that they might see that they themselves are beasts.
Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,
19 For that which befalleth the sons of men befalleth beasts; even one thing befalleth them: as the one dieth, so dieth the other; yea, they have all one breath; so that a man hath no preeminence above a beast: for all [is] vanity.
бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!
20 All go unto one place; all are of the dust, and all turn to dust again.
Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.
21 Who knoweth the spirit of man that goeth upward, and the spirit of the beast that goeth downward to the earth?
Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?
22 Wherefore I perceive that [there is] nothing better, than that a man should rejoice in his own works; for that [is] his portion: for who shall bring him to see what shall be after him?
І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?
