Psalms 35
1 Plead my cause, O LORD, with them that strive with me: fight against them that fight against me.
Давидів.
2 Take hold of shield and buckler, and stand up for mine help.
візьми мало́го й великого щита́, — і встань мені на допомогу!
3 Draw out also the spear, and stop the way against them that persecute me: say unto my soul, I am your salvation.
Дістань списа, і дорогу замкни моїм напасника́м, скажи до моєї душі: „Я — спасі́ння твоє“!
4 Let them be confounded and put to shame that seek after my soul: let them be turned back and brought to confusion that devise my hurt.
Нехай засоро́мляться й будуть пога́ньблені ті, хто чатує на душу мою; хай відступлять назад і нехай посоро́мляться ті, хто лихо мені замишляє.
5 Let them be as chaff before the wind: and let the angel of the LORD chase them.
Бодай вони стали, немов та поло́ва на вітрі, і Ангол Господній нехай їх жене;
6 Let their way be dark and slippery: and let the angel of the LORD persecute them.
нехай буде доро́га їхня те́мна й сковзька́, і Ангол Господній нехай їх жене, —
7 For without cause have they hid for me their net in a pit, which without cause they have dug for my soul.
бо вони безпричинно тене́та свої розставляють на мене, яму копають безвинно на душу мою!
8 Let destruction come upon him at unexpectedly; and let his net that he has hid catch himself: into that very destruction let him fall.
Нехай на́гла загибіль, якої не знає, на нього спаде, і сітка його, яку він наставив, хай зловить його у на́гле нещастя, — бодай він до нього упав!
9 And my soul shall be joyful in the LORD: it shall rejoice in his salvation.
А душа моя в Господі буде радіти, звеселиться Його допомогою!
10 All my bones shall say, LORD, who is like unto you, which deliver the poor from him that is too strong for him, yea, the poor and the needy from him that spoils him?
Скажуть усі мої кості: „Господи, хто подібний до Тебе?“Ти рятуєш убогого від сильнішого над нього, покірного та бідаря́ — від його дерія́.
11 False witnesses did rise up; they laid to my charge things that I knew not.
Свідки встають неправдиві, чого я не знав — питають мене,
12 They rewarded me evil for good to the spoiling of my soul.
віддають мені злом за добро, осиро́чують душу мою!
13 But as for me, when they were sick, my clothing was sackcloth: I humbled my soul with fasting; and my prayer returned into mine own bosom.
А я, як вони хворували були́, зодягався в вере́ту, душу свою мучив по́стом, молитва ж моя поверталась на лоно моє.
14 I behaved myself as though he had been my friend or brother: I bowed down heavily, as one that mourns for his mother.
Як при́ятель, бу́цім то брат він для мене, — так я ходив, ніби був я в жало́бі по матері, був я засму́чений, схи́лений.
15 But in mine adversity they rejoiced, and gathered themselves together: yea, the outcasts gathered themselves together against me, and I knew it not; they did tear me, and ceased not:
А вони, як упав я, радіють та схо́дяться, напасники́ проти мене збираються, я ж не знаю про те; кричать, і не вмовка́ють,
16 With hypocritical mockers in feasts, they gnashed upon me with their teeth.
з дармоїдами та пересмі́шниками скрего́чуть на мене своїми зубами.
17 Lord, how long will you look on? rescue my soul from their destructions, my darling from the lions.
Господи, — чи довго Ти бу́деш дивитись на це? Відверни́ мою душу від їхніх зубі́в, від отих левчуків одина́чку мою!
18 I will give you thanks in the great congregation: I will praise you among much people.
Я буду Тебе прославляти на збо́рах великих, буду Тебе вихваляти в числе́ннім наро́ді!
19 Let not them that are mine enemies wrongfully rejoice over me: neither let them wink with the eye that hate me without a cause.
Нехай з мене не ті́шаться ті, хто ворогує на мене безви́нно, нехай ті не морга́ють очима, хто мене без причини нена́видить,
20 For they speak not peace: but they devise deceitful matters against them that are quiet in the land.
бо говорять вони не про мир, але на спокі́йних у кра́ї облу́дні слова́ вимишляють,
21 Yea, they opened their mouth wide against me, and said, Aha, aha, our eye has seen it.
свої уста на мене вони розкрива́ють, говорять: „Ага, ага! Наші очі це бачили!“
22 This you have seen, O LORD: keep not silence: O Lord, be not far from me.
Ти бачив це, Господи, — не помовчи́ ж, Господи, — не віддаляйся від мене!
23 Stir up yourself, and awake to my judgment, even unto my cause, my God and my Lord.
Устань, і збудися на суд мій, Боже мій і Господи мій, на супере́чку мою,
24 Judge me, O LORD my God, according to your righteousness; and let them not rejoice over me.
розсуди Ти мене по Своїй справедливості, Господи, Боже мій, і нехай через мене не тішаться,
25 Let them not say in their hearts, Ah, so would we have it: let them not say, We have swallowed him up.
нехай не говорять у серці своїм: „Ага, — його маємо ми“, хай не кажуть вони: „Ми його проковтну́ли“.
26 Let them be ashamed and brought to confusion together that rejoice at mine hurt: let them be clothed with shame and dishonour that magnify themselves against me.
Нехай посоромляться та застидаються ра́зом, хто з мого нещастя радіє, бодай вбрались у сором та в га́ньбу, хто рота свого розкриває на мене!
27 Let them shout for joy, and be glad, that favour my righteous cause: yea, let them say continually, Let the LORD be magnified, which has pleasure in the prosperity of his servant.
Хай співають та звесе ляються ті, хто бажає мені правоти́, і нехай кажуть за́вжди: „Хай буде великий Господь, що миру бажає Своєму рабові!“
28 And my tongue shall speak of your righteousness and of your praise all the day long.
А язик мій звіщатиме правду Твою, славу Твою кожен день!
