Ecclesiastes 4
1 So I returned, and considered all the oppressions that are done under the sun: and behold the tears of such as were oppressed, and they had no comforter; and on the side of their oppressors there was power; but they had no comforter.
І знов я побачив всі у́тиски, що чинились під сонцем, — і сльоза́ ось ути́скуваних, та немає для них потіши́теля, і наси́лля з руки, що їх гно́блять, і немає для них потіши́теля.
2 Wherefore I praised the dead which are already dead more than the living which are yet alive.
І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепе́р.
3 Yea, better is he than both they, which hath not yet been, who hath not seen the evil work that is done under the sun.
А краще від них від обох тій люди́ні, що досі іще не була́, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!
4 Again, I considered all travail, and every right work, that for this a man is envied of his neighbour. This is also vanity and vexation of spirit.
І я бачив ввесь труд та ввесь у́спіх учи́нку, виклика́є заздрість одно́го до о́дного, — і це все марно́та та ло́влення вітру!.
5 The fool foldeth his hands together, and eateth his own flesh.
Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере́ своє тіло, —
6 Better is an handful with quietness, than both the hands full with travail and vexation of spirit.
краща повна долоня споко́ю за повні дві жмені кло́поту та за ло́влення вітру!
7 Then I returned, and I saw vanity under the sun.
І зно́ву я бачив марно́ту під сонцем:
8 There is one alone, and there is not a second; yea, he hath neither child nor brother: yet is there no end of all his labour; neither is his eye satisfied with riches; neither saith he, For whom do I labour, and bereave my soul of good? This is also vanity, yea, it is a sore travail.
Буває само́тній, і не має ніко́го він іншого, сина чи брата у ньо́го нема, та немає кінця всьому зуси́ллю його, і не наси́титься око багатством його, і він не пові́сть: „Та для кого дба́ю і позбавляю добра свою душу?“Марно́та й оце, і даремна робота воно.
9 Two are better than one; because they have a good reward for their labour.
Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,
10 For if they fall, the one will lift up his fellow: but woe to him that is alone when he falleth; for he hath not another to help him up.
і якби вони впали, піді́йме одне́ свого друга! Та горе одно́му, як він упаде́, й нема дру́гого, щоб підве́сти його.
11 Again, if two lie together, then they have heat: but how can one be warm alone?
Також коли вдвох покладу́ться, то тепло їм буде, а я́к же зогрі́тись одно́му?
12 And if one prevail against him, two shall withstand him; and a threefold cord is not quickly broken.
А коли б хто напав на одно́го, то вдвох вони стануть на нього, — і нитка потрійна не скоро пірве́ться!
13 Better is a poor and a wise child than an old and foolish king, who will no more be admonished.
Ліпший убогий та мудрий юна́к, аніж цар стари́й та нерозумний, що вже осторо́г не приймає,
14 For out of prison he cometh to reign; whereas also he that is born in his kingdom becometh poor.
бо виходить юнак і з в'язни́ці, щоб зацарюва́ти, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!
15 I considered all the living which walk under the sun, with the second child that shall stand up in his stead.
Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього́ юнака́, — цього дру́гого, що став він на місце його.
16 There is no end of all the people, even of all that have been before them: they also that come after shall not rejoice in him. Surely this also is vanity and vexation of spirit.
Немає кінця всьому лю́дові, всьо́му, що був перед ним, та й насту́пні не втішаться ним, — бо й це теж марно́та та ло́влення вітру!
