2 Samuel 14
1 Now Joab the son of Zeruiah perceived that the king's heart was toward Absalom.
А Йоав, син Церуї, пізнав, що царе́ве серце прихили́лося до Авесалома.
2 And Joab sent to Tekoah, and fetched thence a wise woman, and said unto her, I pray thee, feign thyself to be a mourner, and put on now mourning apparel, and anoint not thyself with oil, but be as a woman that had a long time mourned for the dead:
І послав Йоав до Теко́ї, і взяв звідти мудру жінку, та й сказав до неї: „Удавай жало́бу, і вберись у жало́бні шати, і не намащуйся оливою, і будеш, як та жінка, що багато днів у жало́бі за померлим.
3 And come to the king, and speak on this manner unto him. So Joab put the words in her mouth.
І при́йдеш ти до царя, та й скажеш до нього таке то слово“. І Йоав поклав ці слова в її уста.
4 And when the woman of Tekoah spake to the king, she fell on her face to the ground, and did obeisance, and said, Help, O king.
І говорила та текоїтянка до царя, і впала на обличчя своє на землю, і вклонилася та й сказала: „Поможи, ца́рю!“
5 And the king said unto her, What aileth thee? And she answered, I am indeed a widow woman, and mine husband is dead.
І сказав до неї цар: „Що́ тобі?“А та відказала: „Та я жінка вдова, а чоловік мій помер.
6 And thy handmaid had two sons, and they two strove together in the field, and there was none to part them, but the one smote the other, and slew him.
А в невільниці твоєї двоє синів. І посвари́лися вони оби́два в полі, а рятівника́ між ними не було, — і вдарив один одно́го, та й убив його.
7 And, behold, the whole family is risen against thine handmaid, and they said, Deliver him that smote his brother, that we may kill him, for the life of his brother whom he slew; and we will destroy the heir also: and so they shall quench my coal which is left, and shall not leave to my husband neither name nor remainder upon the earth.
А ось увесь рід устав на невільницю твою та й кажуть: Видай убійника свого брата, і ми вб'ємо його за душу його брата, якого він убив, і вигубимо також спадкоє́мця. І пога́сять вони останню і́скру мою, яка позоста́лася, щоб не лишити моє́му чоловікові ані йме́ння, ані наща́дків на поверхні землі“.
8 And the king said unto the woman, Go to thine house, and I will give charge concerning thee.
І сказав цар до тієї жінки: „Іди до свого дому, а я накажу́ про тебе“.
9 And the woman of Tekoah said unto the king, My master, O king, the iniquity be on me, and on my father's house: and the king and his throne be guiltless.
І сказала та текоїтянка до царя: „На мене, пане мій ца́рю, той гріх, та на дім мого батька, а цар та трон його невинні“.
10 And the king said, Whosoever saith ought unto thee, bring him to me, and he shall not touch thee any more.
І сказав цар: „Того, хто буде говорити на тебе, приведе́ш його до мене, і він більш уже не за́йме тебе“.
11 Then said she, I pray thee, let the king remember YHWH thy Elohim, that thou wouldest not suffer the revengers of blood to destroy any more, lest they destroy my son. And he said, As YHWH liveth, there shall not one hair of thy son fall to the earth.
Та вона відказала: „Нехай згадає цар Господа, Бога свого, щоб не помно́жити на згубу ме́сника за кров та щоб вони не погубили мого сина“. А він відказав: „ Як живий Господь, — не впаде́ на землю й волоси́на сина твого́!“
12 Then the woman said, Let thine handmaid, I pray thee, speak one word unto my master the king. And he said, Say on.
І сказала та жінка: „Нехай но невільниця твоя скаже слово до свого пана царя!“А він відказав: „Говори!“
13 And the woman said, Wherefore then hast thou thought such a thing against the people of Elohim? for the king doth speak this thing as one which is faulty, in that the king doth not fetch home again his banished.
І сказала та жінка: „А чому ти так думаєш проти Божого народу? Бо цар, коли сказав таке слово, сам себе обвинува́тив, бо цар не верта́є свого вигна́нця.
14 For we must needs die, and are as water spilt on the ground, which cannot be gathered up again; neither doth Elohim respect any person: yet doth he devise means, that his banished be not expelled from him.
Бо ми конче помремо, і ми як та вода, вилита на землю, що її не зібрати. Та Бог не знищить душі, і Він заду́мав не відвернути від Се́бе віді́гнаного.
15 Now therefore that I am come to speak of this thing unto my master the king, it is because the people have made me afraid: and thy handmaid said, I will now speak unto the king; it may be that the king will perform the request of his handmaid.
І оце тепер прийшла я сказати панові моєму цареві оцю справу, бо той наро́д настра́шив мене. І сказала твоя невільниця: Нехай скажу́ я цареві, — може виконає цар слово своєї невільниці.
16 For the king will hear, to deliver his handmaid out of the hand of the man that would destroy me and my son together out of the inheritance of Elohim.
Бо цар вислухає, щоб урятува́ти свою невільницю з руки того чоловіка, що хоче ви́губити мене та мого сина ра́зом із Божого спа́дку.
17 Then thine handmaid said, The word of my master the king shall now be comfortable: for as an angel of Elohim, so is my master the king to discern good and bad: therefore YHWH thy Elohim will be with thee.
І сказала твоя невільниця: Нехай станеться слово мого пана царя на втіху мені, бо мій пан цар як Ангол Божий, і розуміє добре та зле. А Господь, Бог твій, буде з тобою!“
18 Then the king answered and said unto the woman, Hide not from me, I pray thee, the thing that I shall ask thee. And the woman said, Let my master the king now speak.
А цар відповів та й сказав до тієї жінки: „Не заховай передо мною нічого, про що́ я спитаю тебе“. І сказала та жінка: „Нехай же говорить пан мій цар!“
19 And the king said, Is not the hand of Joab with thee in all this? And the woman answered and said, As thy soul liveth, my master the king, none can turn to the right hand or to the left from ought that my master the king hath spoken: for thy servant Joab, he bade me, and he put all these words in the mouth of thine handmaid:
І цар сказав: „Чи не Йоавова рука з тобою в усьому цьому?“І відповіла та жінка та й сказала: „ Як жива душа моя, пане мій царю, — не можна відхилитися ані право́руч, ані ліво́руч від усього, що́ говорив мій пан цар, бо твій раб Йоа́в — він наказав мені це, і він уклав в уста твоєї невільниці всі ці слова́.
20 To fetch about this form of speech hath thy servant Joab done this thing: and my master is wise, according to the wisdom of an angel of Elohim, to know all things that are in the earth.
Щоб змінити вигляд тієї справи, раб твій Йоав зробив оцю річ. А пан мій мудрий, як мудрий Божий Ангол, щоб знати про все, що на землі“.
21 And the king said unto Joab, Behold now, I have done this thing: go therefore, bring the young man Absalom again.
І сказав цар до Йоава: „Ось зробив ти цю річ, тож піди, поверни́ того юнака́, Авесало́ма!“
22 And Joab fell to the ground on his face, and bowed himself, and thanked the king: and Joab said, To day thy servant knoweth that I have found favour in thy sight, my master, O king, in that the king hath fulfilled the request of his servant.
І впав Йоав на обличчя своє на землю, і поклонився, та й поблагослови́в царя. І сказав Йоав: „Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в оча́х твоїх, пане мій ца́рю, бо цар виконав проха́ння свого́ раба“.
23 So Joab arose and went to Geshur, and brought Absalom to Jerusalem.
І встав Йоав і пішов до Ґешуру, і привів Авесало́ма до Єрусалиму.
24 And the king said, Let him turn to his own house, and let him not see my face. So Absalom returned to his own house, and saw not the king's face.
А цар сказав: „Нехай він ве́рнеться до свого дому, але́ обличчя мого не побачить“. І вернувся Авесалом до дому свого, та царсько́го обличчя не бачив.
25 But in all Israel there was none to be so much praised as Absalom for his beauty: from the sole of his foot even to the crown of his head there was no blemish in him.
А такого вродли́вого мужа, як Авесалом, не було в усьому Ізраїлі, щоб був так дуже хва́лений, — від стопи ноги його й аж до ве́рху голови́ його не було в ньо́му ва́ди.
26 And when he polled his head, (for it was at every year's end that he polled it: because the hair was heavy on him, therefore he polled it: ) he weighed the hair of his head at two hundred shekels after the king's weight.
А коли він голив свою голову, — а голив він щороку, бо тяжке́ було волосся на ньому, тому голив його — то ва́жив воло́сся голови своєї на двісті шеклів царсько́ї ваги.
27 And unto Absalom there were born three sons, and one daughter, whose name was Tamar: she was a woman of a fair countenance.
І народи́лися Авесаломові троє синів та одна дочка́, а ім'я́ їй Тама́ра. Вона була жінка вродли́ва з ви́гляду.
28 So Absalom dwelt two full years in Jerusalem, and saw not the king's face.
І сидів Авесало́м в Єрусалимі два роки ча́су, а царсько́го обличчя не бачив.
29 Therefore Absalom sent for Joab, to have sent him to the king; but he would not come to him: and when he sent again the second time, he would not come.
І послав Авесало́м до Йоа́ва, щоб послати його до царя, та він не хотів прийти до нього. І послав він іще другий раз, та той не хотів прийти.
30 Therefore he said unto his servants, See, Joab's field is near mine, and he hath barley there; go and set it on fire. And Absalom's servants set the field on fire.
І сказав він до своїх слуг: „Погляньте на Йоавову діля́нку поля, що поруч мого, а в нього там ячмінь, — ідіть і підпаліть його огнем“. І Авесаломові слу́ги підпалили ту діля́нку поля огнем.
31 Then Joab arose, and came to Absalom unto his house, and said unto him, Wherefore have thy servants set my field on fire?
Тоді Йоав устав і прийшов до Авесалома до дому, та й сказав йому: „Нащо слу́ги твої підпалили огнем ту мою діля́нку поля?“
32 And Absalom answered Joab, Behold, I sent unto thee, saying, Come hither, that I may send thee to the king, to say, Wherefore am I come from Geshur? it had been good for me to have been there still: now therefore let me see the king's face; and if there be any iniquity in me, let him kill me.
І сказав Авесалом до Йоава: „Я ж посилав до тебе, говорячи: Прийди сюди, і нехай я пошлю́ тебе до царя сказати: Чого я прийшо́в із Ґешу́ру? Добре було б мені ще лишатися там. А тепер нехай я побачу царське́ обличчя, а якщо є на мені гріх, то нехай уб'є мене“.
33 So Joab came to the king, and told him: and when he had called for Absalom, he came to the king, and bowed himself on his face to the ground before the king: and the king kissed Absalom.
І прийшов Йоав до царя, і розповів йому те. І покликав він Авесало́ма, а той прийшов до царя та й поклонився йому обличчям своїм до землі. А цар поцілував Авесалома...
