Psalms 137

1 BY the rivers of Babylon, there we sat down, yea, we wept, when we remembered Zion.

Над рі́чками Вавило́нськими, — там ми сиділи та й плакали, коли зга́дували про Сіо́на!

2 We hanged our harps upon the willows in the midst thereof.

На ве́рбах у ньому повісили ми свої а́рфи,

3 For there they that carried us away captive required of us a song; and they that wasted us required of us mirth, saying, Sing us one of the songs of Zion.

спі́ву бо пісні від нас там жада́ли були́ понево́лювачі наші, а весе́лощів — наші мучи́телі: „Заспівайте но нам із Сіонських пісе́нь!“

4 How shall we sing the Lord’s song in a strange land?

Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця́?

5 If I forget thee, O Jerusalem, let my right hand forget her cunning.

Якщо́ я забу́ду за тебе, о Єрусалиме, — хай забуде за мене прави́ця моя!

6 If I do not remember thee, let my tongue cleave to the roof of my mouth; if I prefer not Jerusalem above my chief joy.

Нехай мій язик до мого піднебі́ння прили́пне, якщо́ я не бу́ду тебе пам'ята́ти, якщо́ не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою́!.

7 Remember, O Lord, the children of Edom in the day of Jerusalem; who said, Rase it, rase it, even to the foundation thereof.

Пам'ятай же, о Господи, едо́мським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: „Руйнуйте, руйнуйте аж до підва́лин його́!“

8 O daughter of Babylon, who art to be destroyed; happy shall he be, that rewardeth thee as thou hast served us.

Вавилонськая до́чко, що маєш і ти ограбо́вана бути, — блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподі́яла!

9 Happy shall he be, that taketh and dasheth thy little ones against the stones.

Блажен, хто ухо́пить та порозбиває об скелю і твої немовля́та!