Job 7
1 IS there not an appointed time to man upon earth? Are not his days also like the days of an hireling?
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 As a servant earnestly desireth the shadow, and as an hireling looketh for the reward of his work:
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 So am I made to possess months of vanity, and wearisome nights are appointed to me.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 When I lie down, I say, When shall I arise, and the night be gone? and I am full of tossings to and fro unto the dawning of the day.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 My flesh is clothed with worms and clods of dust; my skin is broken, and become loathsome.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 My days are swifter than a weaver’s shuttle, and are spent without hope.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 O remember that my life is wind: mine eye shall no more see good.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 The eye of him that hath seen me shall see me no more: thine eyes are upon me, and I am not.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
9 As the cloud is consumed and vanisheth away: so he that goeth down to the grave shall come up no more. (Sheol h7585)
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 He shall return no more to his house, neither shall his place know him any more.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 Therefore I will not refrain my mouth; I will speak in the anguish of my spirit; I will complain in the bitterness of my soul.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Am I a sea, or a whale, that thou settest a watch over me?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 When I say, My bed shall comfort me, my couch shall ease my complaint;
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 Then thou scarest me with dreams, and terrifiest me through visions:
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 So that my soul chooseth strangling, and death rather than my life.
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 I loathe it; I would not live alway: let me alone; for my days are vanity.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 What is man, that thou shouldest magnify him? and that thou shouldest set thine heart upon him?
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 And that thou shouldest visit him every morning, and try him every moment?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 How long wilt thou not depart from me, nor let me alone till I swallow down my spittle?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 I have sinned; what shall I do unto thee, O thou preserver of men? why hast thou set me as a mark against thee, so that I am a burden to myself?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 And why dost thou not pardon my transgression, and take away mine iniquity? for now shall I sleep in the dust; and thou shalt seek me in the morning, but I shall not be.
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
