Job 4
1 THEN Eliphaz the Temanite answered and said,
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 If we assay to commune with thee, wilt thou be grieved? but who can withhold himself from speaking?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Behold, thou hast instructed many, and thou hast strengthened the weak hands.
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 Thy words have upholden him that was falling, and thou hast strengthened the feeble knees.
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 But now it is come upon thee, and thou faintest; it toucheth thee, and thou art troubled.
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Is not this thy fear, thy confidence, thy hope, and the uprightness of thy ways?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Remember, I pray thee, who ever perished, being innocent? or where were the righteous cut off?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Even as I have seen, they that plow iniquity, and sow wickedness, reap the same.
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 By the blast of God they perish, and by the breath of his nostrils are they consumed.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 The roaring of the lion, and the voice of the fierce lion, and the teeth of the young lions, are broken.
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 The old lion perisheth for lack of prey, and the stout lion’s whelps are scattered abroad.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 Now a thing was secretly brought to me, and mine ear received a little thereof.
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 In thoughts from the visions of the night, when deep sleep falleth on men,
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 Fear came upon me, and trembling, which made all my bones to shake.
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 Then a spirit passed before my face; the hair of my flesh stood up:
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 It stood still, but I could not discern the form thereof: an image was before mine eyes, there was silence, and I heard a voice, saying,
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 Shall mortal man be more just than God? shall a man be more pure than his maker?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Behold, he put no trust in his servants; and his angels he charged with folly:
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 How much less in them that dwell in houses of clay, whose foundation is in the dust, which are crushed before the moth?
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 They are destroyed from morning to evening: they perish for ever without any regarding it.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Doth not their excellency which is in them go away? they die, even without wisdom.
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
