Job 30
1 But now they that are younger than I have me in derision, whose fathers I would have disdained to have set with the dogs of my flock.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Yes, whereto might the strength of their hands profit me, in whom old age was perished?
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 For want and famine they were solitary; fleeing into the wilderness in former time desolate and waste.
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 Who cut up mallows by the bushes, and juniper roots for their meat.
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 They were driven forth from among men, (they cried after them as after a thief; )
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 To dwell in the cliffs of the valleys, in caves of the earth, and in the rocks.
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 Among the bushes they brayed; under the nettles they were gathered together.
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 They were children of fools, yes, children of base men: they were viler than the earth.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 And now am I their song, yes, I am their byword.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 They abhor me, they flee far from me, and spare not to spit in my face.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 Because he has loosed my cord, and afflicted me, they have also let loose the bridle before me.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 On my right hand rise the youth; they push away my feet, and they raise up against me the ways of their destruction.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 They mar my path, they set forward my calamity, they have no helper.
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 They came on me as a wide breaking in of waters: in the desolation they rolled themselves on me.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Terrors are turned on me: they pursue my soul as the wind: and my welfare passes away as a cloud.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 And now my soul is poured out on me; the days of affliction have taken hold on me.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 My bones are pierced in me in the night season: and my sinews take no rest.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 By the great force of my disease is my garment changed: it binds me about as the collar of my coat.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 He has cast me into the mire, and I am become like dust and ashes.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 I cry to you, and you do not hear me: I stand up, and you regard me not.
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 You are become cruel to me: with your strong hand you oppose yourself against me.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 You lift me up to the wind; you cause me to ride on it, and dissolve my substance.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 For I know that you will bring me to death, and to the house appointed for all living.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 However, he will not stretch out his hand to the grave, though they cry in his destruction.
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Did not I weep for him that was in trouble? was not my soul grieved for the poor?
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 When I looked for good, then evil came to me: and when I waited for light, there came darkness.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 My bowels boiled, and rested not: the days of affliction prevented me.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 I went mourning without the sun: I stood up, and I cried in the congregation.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 I am a brother to dragons, and a companion to owls.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 My skin is black on me, and my bones are burned with heat.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 My harp also is turned to mourning, and my organ into the voice of them that weep.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
