Job 5
1 Call now; is there any that will answer thee? And to which of the holy ones wilt thou turn?
Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?
2 For anger killeth the foolish man, and envy slayeth the silly one.
Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
3 I have seen the foolish taking root; but suddenly I beheld his habitation cursed.
Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.
4 His children are far from safety, and are crushed in the gate, with none to deliver them.
Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!
5 Whose harvest the hungry eateth up, and taketh it even out of the thorns, and the snare gapeth for their substance.
Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!
6 For affliction cometh not forth from the dust, neither doth trouble spring out of the ground;
Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —
7 But man is born unto trouble, as the sparks fly upward.
бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.
8 But as for me, I would seek unto God, and unto God would I commit my cause;
А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —
9 Who doeth great things and unsearchable, marvellous things without number;
Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,
10 Who giveth rain upon the earth, and sendeth waters upon the fields;
бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,
11 So that He setteth up on high those that are low, and those that mourn are exalted to safety.
щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.
12 He frustrateth the devices of the crafty, so that their hands can perform nothing substantial.
Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,
13 He taketh the wise in their own craftiness; and the counsel of the wily is carried headlong.
Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —
14 They meet with darkness in the day-time, and grope at noonday as in the night.
вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!
15 But He saveth from the sword of their mouth, even the needy from the hand of the mighty.
І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,
16 So the poor hath hope, and iniquity stoppeth her mouth.
і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!
17 Behold, happy is the man whom God correcteth; therefore despise not thou the chastening of the Almighty.
Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:
18 For He maketh sore, and bindeth up; He woundeth, and His hands make whole.
Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!
19 He will deliver thee in six troubles; yea, in seven there shall no evil touch thee.
В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:
20 In famine He will redeem thee from death; and in war from the power of the sword.
Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.
21 Thou shalt be hid from the scourge of the tongue; neither shalt thou be afraid of destruction when it cometh.
Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.
22 At destruction and famine thou shalt laugh; neither shalt thou be afraid of the beasts of the earth.
З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.
23 For thou shalt be in league with the stones of the field; and the beasts of the field shall be at peace with thee.
Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.
24 And thou shalt know that thy tent is in peace; and thou shalt visit thy habitation, and shalt miss nothing.
І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.
25 Thou shalt know also that thy seed shall be great, and thine offspring as the grass of the earth.
І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!
26 Thou shalt come to thy grave in a ripe age, like as a shock of corn cometh in in its season.
І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!
27 Lo this, we have searched it, so it is; hear it, and know thou it for thy good.
Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“
