Job 30
1 But now they that are younger than I have me in derision, whose fathers I disdained to set with the dogs of my flock.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Yea, the strength of their hands, whereto should it profit me? men in whom ripe age is perished.
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 They are gaunt with want and famine; they gnaw the dry ground, in the gloom of wasteness and desolation.
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 They pluck salt-wort with wormwood; and the roots of the broom are their food.
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 They are driven forth from the midst of men; they cry after them as after a thief.
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 In the clefts of the valleys must they dwell, in holes of the earth and of the rocks.
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 Among the bushes they bray; under the nettles they are gathered together.
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 They are children of churls, yea, children of ignoble men; they were scourged out of the land.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 And now I am become their song, yea, I am a byword unto them.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 They abhor me, they flee far from me, and spare not to spit in my face.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 For He hath loosed my cord, and afflicted me, and they have cast off the bridle before me.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 Upon my right hand rise the brood; they entangle my feet, and they cast up against me their ways of destruction.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 They break up my path, they further my calamity, even men that have no helper.
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 As through a wide breach they come; in the midst of the ruin they roll themselves upon me.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Terrors are turned upon me, they chase mine honour as the wind; and my welfare is passed away as a cloud.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 And now my soul is poured out within me; days of affliction have taken hold upon me.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 In the night my bones are pierced, and fall from me, and my sinews take no rest.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 By the great force of my disease is my garment disfigured; it bindeth me about as the collar of my coat.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 He hath cast me into the mire, and I am become like dust and ashes.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 I cry unto Thee, and Thou dost not answer me; I stand up, and Thou lookest at me.
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 Thou art turned to be cruel to me; with the might of Thy hand Thou hatest me.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 Thou liftest me up to the wind, Thou causest me to ride upon it; and Thou dissolvest my substance.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 For I know that Thou wilt bring me to death, and to the house appointed for all living.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Surely none shall put forth his hand to a ruinous heap, neither because of these things shall help come in one's calamity,
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 If I have not wept for him that was in trouble, and if my soul grieved not for the needy.
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Yet, when I looked for good, there came evil; and when I waited for light, there came darkness.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 Mine inwards boil, and rest not; days of affliction are come upon me.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 I go mourning without the sun; I stand up in the assembly, and cry for help.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 I am become a brother to jackals, and a companion to ostriches.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 My skin is black, and falleth from me, and my bones are burned with heat.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 Therefore is my harp turned to mourning, and my pipe into the voice of them that weep.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
