Job 29
1 And Job again took up his parable, and said:
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 Oh that I were as in the months of old, as in the days when God watched over me;
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 When His lamp shined above my head, and by His light I walked through darkness;
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 As I was in the days of my youth, when the converse of God was upon my tent;
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 When the Almighty was yet with me, and my children were about me;
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 When my steps were washed with butter, and the rock poured me out rivers of oil!
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 When I went forth to the gate unto the city, when I prepared my seat in the broad place,
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 The young men saw me and hid themselves, and the aged rose up and stood;
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 The princes refrained talking, and laid their hand on their mouth;
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 The voice of the nobles was hushed, and their tongue cleaved to the roof of their mouth.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 For when the ear heard me, then it blessed me, and when the eye saw me, it gave witness unto me;
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 Because I delivered the poor that cried, the fatherless also, that had none to help him.
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 The blessing of him that was ready to perish came upon me; and I caused the widow's heart to sing for joy.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 I put on righteousness, and it clothed itself with me; my justice was as a robe and a diadem.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 I was eyes to the blind, and feet was I to the lame.
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 I was a father to the needy; and the cause of him that I knew not I searched out.
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 And I broke the jaws of the unrighteous, and plucked the prey out of his teeth.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 Then I said: 'I shall die with my nest, and I shall multiply my days as the phoenix;
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 My root shall be spread out to the waters, and the dew shall lie all night upon my branch;
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 My glory shall be fresh in me, and my bow shall be renewed in my hand.'
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Unto me men gave ear, and waited, and kept silence for my counsel.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 After my words they spoke not again; and my speech dropped upon them.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 And they waited for me as for the rain; and they opened their mouth wide as for the latter rain.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 If I laughed on them, they believed it not; and the light of my countenance they cast not down.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 I chose out their way, and sat as chief, and dwelt as a king in the army, as one that comforteth the mourners.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
