Job 7
1 Is there not an appointed time to man vpon earth? and are not his dayes as the dayes of an hyreling?
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 As a seruant longeth for the shadowe, and as an hyreling looketh for the ende of his worke,
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 So haue I had as an inheritance the moneths of vanitie, and painefull nights haue bene appointed vnto me.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 If I layed me downe, I sayde, When shall I arise? and measuring the euening I am euen full with tossing to and from vnto the dawning of the day.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 My flesh is clothed with wormes and filthinesse of the dust: my skinne is rent, and become horrible.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 My dayes are swifter then a weauers shittle, and they are spent without hope.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Remember that my life is but a wind, and that mine eye shall not returne to see pleasure.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 The eye that hath seene me, shall see me no more: thine eyes are vpon me, and I shall be no longer.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
9 As the cloude vanisheth and goeth away, so he that goeth downe to the graue, shall come vp no more. (Sheol h7585)
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 He shall returne no more to his house, neither shall his place knowe him any more.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 Therefore I will not spare my mouth, but will speake in the trouble of my spirite, and muse in the bitternesse of my minde.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Am I a sea or a whalefish, that thou keepest me in warde?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 When I say, My couch shall relieue me, and my bed shall bring comfort in my meditation,
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 Then fearest thou me with dreames, and astonishest me with visions.
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 Therefore my soule chuseth rather to be strangled and to die, then to be in my bones.
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 I abhorre it, I shall not liue alway: spare me then, for my dayes are but vanitie.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 What is man, that thou doest magnifie him, and that thou settest thine heart vpon him?
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 And doest visite him euery morning, and tryest him euery moment?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 Howe long will it be yer thou depart from me? thou wilt not let me alone whiles I may swallowe my spettle.
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 I haue sinned, what shall I do vnto thee? O thou preseruer of me, why hast thou set me as a marke against thee, so that I am a burden vnto my selfe?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 And why doest thou not pardon my trespasse? and take away mine iniquitie? for nowe shall I sleepe in the dust, and if thou seekest me in the morning, I shall not be found.
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
