Job 4
1 Then Eliphaz the Temanite answered, and sayde,
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 If we assay to commune with thee, wilt thou be grieued? but who can withholde himselfe from speaking?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Behold, thou hast taught many, and hast strengthened the wearie hands.
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 Thy wordes haue confirmed him that was falling, and thou hast strengthened the weake knees.
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 But now it is come vpon thee, and thou art grieued: it toucheth thee, and thou art troubled.
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Is not this thy feare, thy confidence, thy pacience, and the vprightnesse of thy wayes?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Remember, I pray thee: who euer perished, being an innocent? or where were the vpright destroyed?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 As I haue seene, they that plow iniquitie, and sowe wickednesse, reape the same.
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 With the blast of God they perish, and with the breath of his nostrels are they cosumed.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 The roaring of the Lion, and the voyce of the Lionesse, and the teeth of the Lions whelpes are broken.
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 The Lyon perisheth for lacke of pray, and the Lyons whelpes are scattered abroade.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 But a thing was brought to me secretly, and mine eare hath receiued a litle thereof.
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 In the thoughtes of ye visions of the night, when sleepe falleth on men,
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 Feare came vpon me, and dread which made all my bones to tremble.
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 And the wind passed before me, and made the heares of my flesh to stande vp.
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Then stoode one, and I knewe not his face: an image was before mine eyes, and in silence heard I a voyce, saying,
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 Shall man be more iust then God? or shall a man be more pure then his maker?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Beholde, he founde no stedfastnesse in his Seruants, and laid follie vpon his Angels.
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 Howe much more in them that dwell in houses of clay, whose foundation is in the dust, which shalbe destroyed before the moth?
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 They be destroyed from the morning vnto the euening: they perish for euer, without regarde.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Doeth not their dignitie goe away with them? do they not die, and that without wisdom?
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
