Job 3
1 Afterward Iob opened his mouth, and cursed his day.
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 And Iob cryed out, and sayd,
І Йов заговорив та й сказав:
3 Let the day perish, wherein I was borne, and the night when it was sayde, There is a man childe conceiued.
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Let that day bee darkenesse, let not God regarde it from aboue, neyther let the light shine vpon it,
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 But let darkenesse, and the shadowe of death staine it: let the cloude remayne vpon it, and let them make it fearefull as a bitter day.
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 Let darkenesse possesse that night, let it not be ioyned vnto the dayes of the yeere, nor let it come into the count of the moneths.
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Yea, desolate be that night, and let no ioy be in it.
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Let them that curse the day, (being readie to renue their mourning) curse it.
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Let the starres of that twilight be dimme through darkenesse of it: let it looke for light, but haue none: neither let it see the dawning of the day,
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 Because it shut not vp the dores of my mothers wombe: nor hid sorowe from mine eyes.
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Why died I not in the birth? or why dyed I not, when I came out of the wombe?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Why did the knees preuent me? and why did I sucke the breasts?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 For so shoulde I now haue lyen and bene quiet, I should haue slept then, and bene at rest,
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 With the Kings and counselers of the earth, which haue buylded themselues desolate places:
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 Or with the princes that had golde, and haue filled their houses with siluer.
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Or why was I not hid, as an vntimely birth, either as infants, which haue not seene the light?
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 The wicked haue there ceased from their tyrannie, and there they that laboured valiantly, are at rest.
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 The prisoners rest together, and heare not the voyce of the oppressour.
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 There are small and great, and the seruant is free from his master.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 Wherefore is the light giuen to him that is in miserie? and life vnto them that haue heauie hearts?
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 Which long for death, and if it come not, they would euen search it more then treasures:
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 Which ioy for gladnes, and reioyce, when they can finde the graue.
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 Why is the light giuen to the man whose way is hid, and whom God hath hedged in?
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 For my sighing commeth before I eate, and my roarings are powred out like the water.
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 For the thing I feared, is come vpon me, and the thing that I was afraid of, is come vnto me.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 I had no peace, neither had I quietnesse, neither had I rest, yet trouble is come.
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
