Job 14
1 Man that is borne of woman, is of short continuance, and full of trouble.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 He shooteth foorth as a flowre, and is cut downe: he vanisheth also as a shadowe, and continueth not.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 And yet thou openest thine eyes vpon such one, and causest me to enter into iudgement with thee.
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Who can bring a cleane thing out of filthinesse? there is not one.
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Are not his dayes determined? the nober of his moneths are with thee: thou hast appointed his boundes, which he can not passe.
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Turne from him that he may cease vntill his desired day, as an hyreling.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 For there is hope of a tree, if it bee cut downe, that it will yet sproute, and the branches thereof will not cease.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 Though the roote of it waxe olde in the earth, and the stocke thereof be dead in ye ground,
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 Yet by the sent of water it will bud, and bring foorth boughes like a plant.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 But man is sicke, and dyeth, and man perisheth, and where is he?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 As the waters passe from the sea, and as the flood decayeth and dryeth vp,
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 So man sleepeth and riseth not: for hee shall not wake againe, nor be raised from his sleepe till the heauen be no more.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 Oh that thou wouldest hide me in the graue, and keepe me secret, vntill thy wrath were past, and wouldest giue me terme, and remember me. (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 If a man die, shall he liue againe? All the dayes of mine appointed time will I waite, till my changing shall come.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Thou shalt call me, and I shall answere thee: thou louest the worke of thine own hands.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 But nowe thou nombrest my steppes, and doest not delay my sinnes.
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 Mine iniquitie is sealed vp, as in a bagge, and thou addest vnto my wickednesse.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 And surely as the mountaine that falleth, commeth to nought, and the rocke that is remooued from his place:
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 As the water breaketh the stones, when thou ouerflowest the things which growe in the dust of ye earth: so thou destroyest ye hope of man.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Thou preuailest alway against him, so that he passeth away: he changeth his face when thou castest him away.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 And he knoweth not if his sonnes shall be honourable, neither shall he vnderstand concerning them, whether they shalbe of lowe degree,
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 But while his flesh is vpon him, he shall be sorowfull, and while his soule is in him, it shall mourne.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
