Psalms 78
1 A psalm (maskil) of Asaph. Listen to what I have to teach you, my people; hear what I have to say.
Повчання Асафові. Послухай-но, народе мій, настанову мою, схиліть вуха свої до слів моїх вуст!
2 I will tell you wise sayings; I will explain mysteries from the past
Відкрию в притчі вуста мої, промовлю загадки прадавніх часів,
3 that we have heard before and reflected on; stories our forefathers passed down to us.
які ми чули й пізнали і які розповідали нам предки наші.
4 We will not keep them from our children; we will tell the next generation about God's marvelous actions—about his power and the amazing things he has done.
Не будемо приховувати їх від синів наших, розкажемо наступному поколінню про хвалу Господа й могутність Його, про чудеса, які Він здійснив.
5 He gave his laws to the descendants of Jacob; his instructions to the people of Israel. He commanded our forefathers to teach them to their children,
Він засвідчив одкровення [Своє] Якову й встановив в Ізраїлі Закон [Свій], який заповідав предкам нашим, щоб вони навчили нащадків своїх,
6 so that the next generation—children yet to be born—would understand and grow up to teach their children.
щоб знало наступне покоління, щоб діти, що народитися мають, сповістили свого часу й своїм нащадкам.
7 In this way they should place their trust in God and not forget what God has done, and keep his commandments.
Тоді вони сподівання своє покладуть на Бога, і не забуватимуть діянь Божих, і будуть дотримуватися Його заповідей.
8 Then they would not be like their forefathers, a stubborn and rebellious generation that was untrustworthy and unfaithful.
Вони не будуть подібні до своїх предків, покоління впертого й бунтівного, роду, чиє серце непевне і чий дух невірний Богові.
9 The soldiers of Ephraim, though armed with bows, ran away on the day of battle.
Сини Єфремові, [хоча] й озброєні стрільці з лука, назад повернулися у день битви.
10 They did not keep God's agreement, and refused to follow his laws.
Не дотримувалися вони Завіту Божого й відмовилися ходити в Законі Божому.
11 They ignored what he had done, and the amazing things he had shown them—
Вони забули про Його звершення й чудеса, що Він їм показав.
12 the miracles he had performed for their forefathers near Zoan in Egypt.
Перед предками їхніми здійснив Він чудо в землі Єгипту, в околицях Цоану.
13 He split the sea in two and led them through, making the water stand like walls on either side.
Він розділив навпіл море й провів їх через нього, і поставив води грудами.
14 He led them with a cloud by day, and by night with a light of fire.
Вів їх хмарою вдень, і цілу ніч – світлом вогню.
15 He split open rocks in the desert to give his people plenty to drink, water as deep as the ocean.
Він розсікав скелі в пустелі й напував їх, немов із великої безодні.
16 He made streams flow from the stone; water rushing down like rivers!
Із скелі вивів потоки, і потекли рікою води.
17 But they repeatedly sinned against him, rebelling against the Most High in the desert.
Але вони продовжували грішити проти Нього, бунтувати проти Всевишнього на висохлій землі.
18 They deliberately provoked God by demanding the foods they longed for.
Випробовували Бога в серцях своїх, вимагаючи їжу за своїми примхами.
19 They insulted God by saying, “Can God provide food here in the desert?
Вони говорили [зухвало] проти Бога, кажучи: «Чи не міг би Бог накрити стіл у пустелі?
20 Yes, he can strike a rock so that water gushes out like flowing rivers, but can he give us bread? Can he supply his people with meat?”
Ось Він вдарив скелю, і потекли води, хлинули потоки. Хіба ж не може Він дати хліба чи приготувати м’яса народові Своєму?»
21 When he heard this, the Lord became very angry, burning like fire against the descendants of Jacob, furious with the people of Israel,
Тому, коли почув це Господь, то розгнівався: вогонь загорівся проти Якова, і гнів [Його] спалахнув на Ізраїля,
22 for they didn't believe in God and didn't trust him to take care of them.
бо не повірили вони Богові й не покладали надії на Його спасіння.
23 Even so he commanded the skies above and the doors of heaven to open,
Тож наказав Він хмарам вгорі, і відчинив ворота небес,
24 and he made manna rain down on them to eat, giving them bread from heaven.
і дощем пролив на них манну, щоб їли, і дав їм зерно небесне.
25 Human beings ate the bread of angels; he sent them more than enough food.
Хліб могутніх їла людина, Він послав їм їжі вдосталь.
26 He sent the east wind blowing across the sky; by his power he drove the south wind.
Він здійняв східний вітер у небесах і навів Своєю могутністю вітер південний.
27 He rained down meat on them as plentiful as dust; birds as numerous as sand on a beach.
Дощем пролив Він на них м’ясо, немов пил, і, неначе пісок морський, – птахів крилатих,
28 He made them fall right in the middle of their camp, all around where they were living.
яких розкидав Він серед табору, навколо помешкань їхніх.
29 They ate until they were full. He gave them the food they longed for.
Вони їли й добре наситилися – Він задовольнив бажання їхнє.
30 But before they satisfied their appetite, while the meat was still in their mouths,
Та ще не встигли вони вгамувати своєї примхи, ще їжа була в них на вустах,
31 God became angry with them and he killed their strongest men, striking them down in the prime of life.
як гнів Божий піднявся проти них, і вигубив найбільш пишних із них, і повалив додолу юнаків Ізраїля.
32 Despite all this they went right on sinning. Despite the miracles, they refused to trust him.
Та попри все це вони далі грішили й не вірили чудесам Його.
33 So he snuffed out their futile lives, bringing them to an end in terror.
Тому Він загубив дні їхні в марноті й роки їхні – у смутку.
34 When he began killing them, the rest came back to God in repentance, praying to him.
Коли Він вбивав їх, тоді вони шукали Його, і наверталися, і прагнули Бога.
35 They remembered that God was their rock, that God Most High was their Savior.
І згадували, що Бог – їхня скеля і що Бог Всевишній – їхній Визволитель.
36 They flattered him by what they told him, but they were only lying.
Тоді промовляли Йому лестощі устами своїми і язиками своїми неправду перед Ним говорили;
37 Deep down they were not sincere, and did not keep the agreement they had with him.
та серцями своїми не були вони з Ним щирі й не берегли вірності Його Завітові.
38 But being compassionate he pardoned their guilt and did not destroy all of them. He often held back his anger—he did not pour out all his fury.
Та Він, милостивий, прощав гріх і не знищував їх. Багато разів відвертав гнів Свій і не будив усієї Своєї люті.
39 He remembered their mortality—that they were like a puff of wind that would not return.
Він пам’ятав, що вони – тіло, вітер, що йде й не повертається.
40 How often they rebelled against him in the wilderness, giving him grief in the desert!
Скільки разів вони бунтували проти Нього в пустелі, засмучували Його в дикій землі!
41 Again and again they provoked God, causing pain to the Holy One of Israel.
Знову й знову випробовували Бога й засмучували Святого Ізраїлевого.
42 They did not remember his strength when he rescued them from their oppressors,
Не пам’ятали ні [діянь] руки Його, ні того дня, коли Він визволив їх від ворога,
43 performing miracles in Egypt, doing wonderful things on the plain of Zoan.
коли ознаки Свої показав у Єгипті й чудеса Свої в околицях Цоану.
44 There he turned their rivers and their streams into blood so that no one could drink from them.
Він перетворив їхні ріки на кров, і з потоків своїх вони пити не могли.
45 He sent flies among them to destroy them, and frogs to ruin everything.
Він послав на них рої комах, які пожирали їх, і жаб, що губили їх.
46 He gave their crops to locusts; everything they worked had for was taken by locusts.
Він віддав врожай їхній гусені й збіжжя їхнє – сарані.
47 He destroyed their vines with hail, and their fig trees with freezing rain.
Побив виноградники їхні градом і шовковиці – кригою.
48 He handed over their cattle to hail and their flocks to lightning bolts.
Він віддав на поталу градові їхню худобу й отари їхні – блискавкам.
49 He poured out on them his fierce anger—rage and hostility and anguish—sending a band of destroying angels against them.
Він послав на них полум’я Свого гніву, лють, обурення й біду – посольство злих ангелів.
50 He sent his unrestrained anger against them; he did not spare them from death, handing them over to the plague.
Вирівняв стежку для гніву Свого; не утримав їхніх душ від смерті, але віддав життя їхнє на поталу моровиці.
51 He struck down all the firstborn of Egypt, the first to be conceived in the tents of Ham.
І вразив усіх первістків у Єгипті – перші плоди сили чоловічої в шатрах Хамових.
52 But he led out his people like sheep, and guided them like a flock in the wilderness.
Немов овець отару, Він вивів народ Свій, і, неначе стадо, провадив їх у пустелі.
53 He led them to safety, and they were not afraid. He drowned their enemies in the sea.
Вів їх у безпеці, так що вони не боялися, а ворогів їхніх вкрило море.
54 He brought them to the border of his holy land, to this mountainous land that he had conquered for them.
І привів їх до границь святині Своєї, до тієї гори, яку здобула Його правиця.
55 He drove out the heathen nations before them. He divided up the land for them to own. He settled the tribes of Israel in their tents.
Прогнав перед ними народи, і простягнув мотузку землемірну, щоб спадок їхній переділити, і в наметах їхніх поселив племена Ізраїлеві.
56 But they provoked God Most High, rebelling against him. They did not follow what he had told them.
Але вони випробовували Бога Всевишнього, бунтували проти Нього й не дотримувалися Його одкровень.
57 Just like their forefathers they turned away from God and were unfaithful to him, as twisted as a defective bow.
І відступали, і зраджували, як і батьки їхні; викручувалися, як [висковзує з рук] кривий лук.
58 They made him angry with their pagan high places of worship; they made him jealous with their idols.
Гнівили Його [в капищах] на своїх пагорбах та ідолами своїми будили Його ревнощі.
59 When God heard their worship he became furious and he totally rejected Israel.
Почув Бог, і запалав гнівом, і геть відцурався Ізраїля.
60 He abandoned his place at Shiloh, the Tabernacle where he lived among the people.
Покинув Оселю Свою в Шило – шатро, в якому Він мешкав серед людей.
61 He surrendered the Ark of his power, allowing it to be captured; handing it over into enemy hands.
І віддав Він могутність Свою у полон і красу Свою – у руки ворога.
62 He handed over his people to be slaughtered by the sword; he was furious with his chosen people.
Віддав Він народ Свій мечу на поталу й гнівом запалав на спадщину Свою.
63 Their young men were destroyed by fire; their young women had no wedding songs.
Юнаків їхніх пожер вогонь, а їхнім дівчатам весільних пісень не співали.
64 Their priests were killed by the sword; their widows were unable to mourn.
Священники його попадали від меча, а вдови його не плакали.
65 Then the Lord woke up as if from sleep, as a warrior sobering up from drinking wine.
Тоді прокинувся Володар, немов від сну, неначе воїн, що витверезився від вина.
66 He defeated his enemies, striking them on the back, causing them everlasting shame.
І вразив ворогів його ззаду, вкрив їх вічною ганьбою.
67 He rejected the descendants of Joseph, and did not choose the tribe of Ephraim.
Тоді відцурався Він шатра Йосифового й не обрав племені Єфремового.
68 Instead he chose the tribe of Judah, and Mount Zion which he loves.
Але вибрав Він плем’я Юди, гору Сіон, яку полюбив.
69 There he built his sanctuary, high like the heavens, on earth that he made to last forever.
Він збудував, немов висоти [небес], святилище Своє, і, як землю, заклав основи його навіки.
70 He chose his servant David, taking him from the sheep pens,
І обрав Свого слугу Давида, узявши його від кошар овечих,
71 taking him from caring for the sheep and lambs to be a shepherd to the descendants of Jacob—God's special people, Israel.
привів його від овечок дійних, щоб пасти Якова, народ Свій, Ізраїля, Свій спадок.
72 Like a shepherd, he took care of them with sincere devotion, leading them with skillful hands.
І він пас їх у невинності свого серця і вів їх розумно руками своїми.
