Job 7
1 “Isn't life for human beings like serving a sentence of hard labor? Don't their days pass like those of a hired laborer?
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 Like some slave longing for a bit of shade, like a hired hand anxiously waiting for pay day,
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 I've been given months of emptiness and nights of misery.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 When I go to bed I ask, ‘When shall I get up?’ But the night goes on and on, and I toss and turn until dawn.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 My body is covered with maggots and caked in dirt; my skin is cracked, with oozing sores.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 My days pass quicker than a weaver's shuttle and they come to an end without hope.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Remember that my life is just a breath; I will not see happiness again.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 Those watching me won't see me anymore; your eyes will be looking for me, but I will be gone.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
9 When a cloud disappears, it's gone, just as anyone who goes down to Sheol does not come back up. (Sheol h7585)
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 They will never return home, and the people they knew will forget them.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 So, no, I won't hold my tongue—I will speak in the agony of my spirit; I will complain in the bitterness of my soul.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Am I the sea or a sea monster that you have to guard me?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 If I tell myself, ‘I'll feel better if I lie down in my bed,’ or ‘it will help me to lie down on my couch,’
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 then you scare me so much with dreams and terrify me with visions
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 that I would rather be strangled—I would rather die than become just a bag of bones.
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 I hate my life! I know I won't live long. Leave me alone because my life is just a breath.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 Why are human beings so important to you; why are you so concerned about them
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 that you inspect them every morning and test them every moment? Won't you ever stop staring at me?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 Won't you ever leave me alone long enough to catch my breath?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 What have I done wrong? What have I done to you, Watcher of Humanity? Why have you made me your target, so that I'm a burden even to myself?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 If so why don't you pardon my sins, and take away my guilt? Right now I'm going to lie down in the dust, and though you will look for me, I will be gone.”
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
