Psalms 69
1 Unto the end, for them that shall be changed; for David. SAVE me, O God: for the waters are come in even unto my soul.
Для дириґента хору. На спів „Лелії“. Давидів. Спаси мене, Боже, бо во́ди вже аж до душі підійшли́!
2 I stick fast in the mire of the deep: and there is no sure standing. I am come into the depth of the sea: and a tempest hath overwhelmed me.
Я загруз у глибокім багні́, і нема на чім стати, ввійшов я до водних глиби́н, — і мене залила́ течія́!
3 I have laboured with crying; my jaws are become hoarse: my eyes have failed, whilst I hope in my God.
Я змучився в крику своїм, ви́сохло го́рло моє, очі мої затума́нились від вигляда́ння надії від Бога мого!
4 They are multiplied above the hairs of my head, who hate me without cause. My enemies are grown strong who have wrongfully persecuted me: then did I pay that which I took not away.
Тих, хто мене без причини нена́видить, стало більш, як воло́сся на моїй голові, набра́лися сили мої вороги, що безви́нно мене переслідують, — чого не грабував, те вертаю!
5 O God, thou knowest my foolishness; and my offences are not hidden from thee:
Боже, Ти знаєш глупо́ту мою, а гріхі́ мої перед Тобою не схо́вані!
6 Let not them be ashamed for me, who look for thee, O Lord, the Lord of hosts. Let them not be confounded on my account, who seek thee, O God of Israel.
Неха́й через мене не ма́тимуть сти́ду оті́, хто на Тебе наді́ється, Господи, Господи Саваоте; нехай через мене не матимуть со́рому ті, хто шукає Тебе, Боже Ізраїлів, —
7 Because for thy sake I have borne reproach; shame hath covered my face.
бо я ради Тебе знева́гу ношу́, га́ньба покрила обличчя моє!
8 I am become a stranger to my brethren, and an alien to the sons of my mother.
Для братів своїх став я відчу́жений, і чужи́й для синів своєї матері,
9 For the zeal of thy house hath eaten me up: and the reproaches of them that reproached thee are fallen upon me.
бо ре́вність до дому Твойо́го з'їдає мене, і знева́ги Твоїх зневажа́льників спада́ють на мене,
10 And I covered my soul in fasting: and it was made a reproach to me.
і по́стом я ви́плакав душу свою, а це сталось мені на знева́гу.
11 And I made haircloth my garment: and I became a byword to them.
За одежу надів я вере́ту, — і за при́казку став я для них:
12 They that sat in the gate spoke against me: and they that drank wine made me their song.
про мене бала́кають ті, хто в брамі сидить, і пісні тих, хто п'янке́ попива́є.
13 But as for me, my prayer is to thee, O Lord; for the time of thy good pleasure, O God. In the multitude of thy mercy hear me, in the truth of thy salvation.
А я — молитва моя до Тебе, Господи, в часі Твоєї зичли́вости; в многоті́ милосердя Твойо́го подай мені відповідь про певність спасі́ння Твого,
14 Draw me out of the mire, that I may not stick fast: deliver me from them that hate me, and out of the deep waters.
визволь з болота мене, щоб я не втопи́вся, щоб я урято́ваний був від своїх ненави́сників та від глибо́кости вод!
15 Let not the tempest of water drown me, nor the deep swallow me up: and let not the pit shut her mouth upon me.
Хай мене не заллє́ водяна́ течія́, і хай глибі́нь мене не проковтне́, і нехай своїх уст не замкне́ надо мною безо́дня!
16 Hear me, O Lord, for thy mercy is kind; look upon me according to the multitude of thy tender mercies.
Обізви́ся до мене, о Господи, в міру доброї ласки Своєї, в міру вели́кости Свого милосердя зверни́ся до мене,
17 And turn not away thy face from thy servant: for I am in trouble, hear me speedily.
і обличчя Свого не ховай від Свого раба, бо ті́сно мені, — озви́ся ж неба́ром до мене,
18 Attend to my soul, and deliver it: save me because of my enemies.
наблизи́сь до моєї душі, порятуй же її, ради моїх ворогів відкупи́ Ти мене!
19 Thou knowest my reproach, and my confusion, and my shame.
Ти знаєш нару́гу мою, і мій сором та га́ньбу мою, — перед Тобою всі мої вороги!
20 In thy sight are all they that afflict me; my heart hath expected reproach and misery. And I looked for one that would grieve together with me, but there was none: and for one that would comfort me, and I found none.
Моє серце злама́ла нару́га, і невиго́йний мій сором: я чекав співчуття́ — та немає його, і потіши́телів — та не знайшов!
21 And they gave me gall for my food, and in my thirst they gave me vinegar to drink.
І жо́вчі покла́ли у мій хліб поті́шення, а в спра́зі моїй оцтом мене напува́ли.
22 Let their table become as a snare before them, and a recompense, and a stumblingblock.
Бодай па́сткою стала їм їхня трапе́за, а їхні у́чти — тене́тами,
23 Let their eyes be darkened that they see not; and their back bend thou down always.
бодай їхні очі поте́мніли, щоб їм не бачити, а їхні клу́би хай за́вжди хитаються!
24 Pour out thy indignation upon them: and let thy wrathful anger take hold of them.
Вилий на них Свою ре́вність, а по́лум'я гніву Твого нехай їх доганяє!
25 Let their habitation be made desolate: and let there be none to dwell in their tabernacles.
Нехай їхнє село́ опусто́шене буде, хай ме́шканця в їхніх наме́тах не буде!
26 Because they have persecuted him whom thou hast smitten; and they have added to the grief of my wounds.
Бо кого Ти був збив, — вони ще́ переслідують, і побі́льшують му́ки ране́ним Тобою.
27 Add thou iniquity upon their iniquity: and let them not come into thy justice.
Додай же гріха на їхній гріх, щоб вони не ввійшли в справедливість Твою,
28 Let them be blotted out of the book of the living; and with the just let them not be written.
нехай скре́слені будуть із книги життя, і хай не будуть запи́сані з праведними!
29 But I am poor and sorrowful: thy salvation, O God, hath set me up.
А я бідний та хворий, але, Боже, — спасі́ння Твоє мене чинить могу́тнім,
30 I will praise the name of God with a canticle: and I will magnify him with praise.
і я піснею буду хвалити Ім'я́ Боже, співом вдя́чним Його велича́тиму!
31 And it shall please God better than a young calf, that bringeth forth horns and hoofs.
І буде для Господа краща вона від вола́, від бика, що ро́ги він має, що копи́та роздво́єні має.
32 Let the poor see and rejoice: seek ye God, and your soul shall live.
Побачать слухня́ні, — і бу́дуть раді́ти, хто ж Бога шукає — нехай оживе́ ваше серце,
33 For the Lord hath heard the poor: and hath not despised his prisoners.
бо до вбогих Госпо́дь прислуха́ється, і в'язня́ми Своїми не гордує Він!
34 Let the heavens and the earth praise him; the sea, and every thing that creepeth therein.
Нехай хвалять Його небеса́ та земля, море й усе, що́ в них ру́хається,
35 For God will save Sion, and the cities of Juda shall be built up. And they shall dwell there, and acquire it by inheritance.
бо спасе́ Бог Сіо́на, і збудує для Юди міста́, — і заме́шкають там, і вспадку́ють його́,
36 And the seed of his servants shall possess it; and they that love his name shall dwell therein.
і наща́дки рабів Його пося́дуть його, й ті, хто любить Ім'я́ Його, жи́тимуть в нім!
