Psalms 142

1 Of understanding for David. A prayer when he was in the cave. I cried to the Lord with my voice: with my voice I made supplication to the Lord.

Псалом навча́льний, Давида, коли він був у печері. Молитва. Мій голос до Господа, — я кличу, мій голос до Господа, — я блага́ю!

2 In his sight I pour out my prayer, and before him I declare my trouble:

Перед обличчям Його вилива́ю я мову свою, про недолю свою я розка́зую перед обличчям Його́,

3 When my spirit failed me, then thou newest my paths.

коли́ омліва́є мій дух у мені. А Ти знаєш дорогу мою: на дорозі, якою ходжу́, па́стку для мене сховали!

4 I looked on my right hand, and beheld, and there was no one that would know me. Flight hath failed me: and there is no one that hath regard to my soul.

Право́руч поглянь і побач: немає ніко́го знайо́мого, загинув приту́лок від мене, ніхто не питає за душу мою.

5 I cried to thee, O Lord: I said: Thou art my hope, my portion in the land of the living.

Я кличу до Тебе, о Господи, я кажу́: „Ти моє пристано́вище, доля моя у країні живих!“

6 Attend to my supplication: for I am brought very low. Deliver me from my persecutors; for they are stronger than I.

Прислу́хайся ж Ти до блага́ння мого́, бо зробився я зо́всім нужде́нний! Визволь мене від моїх переслі́дників, бо стали сильніші від мене вони!

7 Bring my soul out of prison, that I may praise thy name: the just wait for me, until thou reward me.

Ви́веди душу мою із в'язни́ці, щоб сла́вити Йме́ння Твоє! Праведні ото́чать мене, як учи́ниш добро надо мною!