< Lamentations 5 >

1 Remember, O Lord, what is come upon us: consider and behold our reproach.
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 Our inheritance is turned to aliens: our houses to strangers.
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 We are become orphans without a father: our mothers are as widows.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 We have drunk our water for money: we have bought our wood.
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 We were dragged by the necks, we were weary and no rest was given us.
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 We have given our hand to Egypt, and to the Assyrians, that we might be satisfied with bread.
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Our fathers have sinned, and are not: and we have borne their iniquities.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Servants have ruled over us: there was none to redeem us out of their hand.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 We fetched our bread at the peril of our lives, because of the sword in the desert.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Our skin was burnt as an oven, by reason of the violence of the famine.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 They oppressed the women in Sion, and the virgins in the cities of Juda.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 The princes were hanged up by their hand: they did not respect the persons of the ancient.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 They abused the young men indecently: and the children fell under the wood.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 The ancients have ceased from the gates: the young men from the choir of the singers.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 The joy of our heart is ceased, our dancing is turned into mourning.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 The crown is fallen from our head woe to us, because we have sinned.
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 Therefore is our heart sorrowful, therefore are our eyes become dim,
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 For mount Sion, because it is destroyed, foxes have walked upon it.
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 But thou, O Lord, shalt remain for ever, thy throne from generation to generation.
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Why wilt thou forget us for ever? why wilt thou forsake us for a long time?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Convert us, O Lord, to thee, and we shall be converted: renew our days, as from the beginning.
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 But thou hast utterly rejected us, thou art exceedingly angry against us.
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?

< Lamentations 5 >