John 11
1 Now there was a certain man sick, named Lazarus, of Bethania, of the town of Mary and Martha her sister.
Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти.
2 (And Mary was she that anointed the Lord with ointment, and wiped his feet with her hair: whose brother Lazarus was sick.)
А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла.
3 His sisters therefore sent to him, saying: Lord, behold, he whom thou lovest is sick.
Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“
4 And Jesus hearing it, said to them: This sickness is not unto death, but for the glory of God: that the Son of God may be glorified by it.
Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“.
5 Now Jesus loved Martha, and her sister Mary, and Lazarus.
А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря.
6 When he had heard therefore that he was sick, he still remained in the same place two days.
А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.
7 Then after that, he said to his disciples: Let us go into Judea again.
Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“.
8 The disciples say to him: Rabbi, the Jews but now sought to stone thee: and goest thou thither again?
Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“
9 Jesus answered: Are there not twelve hours of the day? If a man walk in the day, he stumbleth not, because he seeth the light of this world:
Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить.
10 But if he walk in the night, he stumbleth, because the light is not in him.
А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“.
11 These things he said; and after that he said to them: Lazarus our friend sleepeth; but I go that I may awake him out of sleep.
Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“.
12 His disciples therefore said: Lord, if he sleep, he shall do well.
А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“.
13 But Jesus spoke of his death; and they thought that he spoke of the repose of sleep.
Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже.
14 Then therefore Jesus said to them plainly: Lazarus is dead.
Тоді просто сказав їм Ісус: „Умер Лазар.
15 And I am glad, for your sakes, that I was not there, that you may believe: but let us go to him.
І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“.
16 Thomas therefore, who is called Didymus, said to his fellow disciples: Let us also go, that we may die with him.
Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“.
17 Jesus therefore came, and found that he had been four days already in the grave.
Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі.
18 (Now Bethania was near Jerusalem, about fifteen furlongs off.)
А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять.
19 And many of the Jews were come to Martha and Mary, to comfort them concerning their brother.
І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх.
20 Martha therefore, as soon as she heard that Jesus had come, went to meet him: but Mary sat at home.
Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.
21 Martha therefore said to Jesus: Lord, if thou hadst been here, my brother had not died.
І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат.
22 But now also I know that whatsoever thou wilt ask of God, God will give it thee.
Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“
23 Jesus saith to her: Thy brother shall rise again.
Промовляє до неї Ісус: „Воскресне твій брат!“
24 Martha saith to him: I know that he shall rise again, in the resurrection at the last day.
Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“.
25 Jesus said to her: I am the resurrection and the life: he that believeth in me, although he be dead, shall live:
Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити.
26 And every one that liveth, and believeth in me, shall not die for ever. Believest thou this? (aiōn g165)
І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“ (aiōn g165)
27 She saith to him: Yea, Lord, I have believed that thou art Christ the Son of the living God, who art come into this world.
Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“.
28 And when she had said these things, she went, and called her sister Mary secretly, saying: The master is come, and calleth for thee.
І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“
29 She, as soon as she heard this, riseth quickly, and cometh to him.
А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла.
30 For Jesus was not yet come into the town: but he was still in that place where Martha had met him.
А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його.
31 The Jews therefore, who were with her in the house, and comforted her, when they saw Mary that she rose up speedily and went out, followed her, saying: She goeth to the grave to weep there.
Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там.
32 When Mary therefore was come where Jesus was, seeing him, she fell down at his feet, and saith to him: Lord, if thou hadst been here, my brother had not died.
Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“
33 Jesus, therefore, when he saw her weeping, and the Jews that were come with her, weeping, groaned in the spirit, and troubled himself,
А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам,
34 And said: Where have you laid him? They say to him: Lord, come and see.
і сказав: „Де його ви поклали?“Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“
35 And Jesus wept.
I заплакав Ісус.
36 The Jews therefore said: Behold how he loved him.
А юдеї казали: „Дивись, як любив Він його!“
37 But some of them said: Could not he that opened the eyes of the man born blind, have caused that this man should not die?
А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“
38 Jesus therefore again groaning in himself, cometh to the sepulchre. Now it was a cave; and a stone was laid over it.
Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в.
39 Jesus saith: Take away the stone. Martha, the sister of him that was dead, saith to him: Lord, by this time he stinketh, for he is now of four days.
Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“.
40 Jesus saith to her: Did not I say to thee, that if thou believe, thou shalt see the glory of God?
Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“
41 They took therefore the stone away. And Jesus lifting up his eyes said: Father, I give thee thanks that thou hast heard me.
І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув.
42 And I knew that thou hearest me always; but because of the people who stand about have I said it, that they may believe that thou hast sent me.
Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“.
43 When he had said these things, he cried with a loud voice: Lazarus, come forth.
І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“
44 And presently he that had been dead came forth, bound feet and hands with winding bands; and his face was bound about with a napkin. Jesus said to them: Loose him, and let him go.
І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“.
45 Many therefore of the Jews, who were come to Mary and Martha, and had seen the things that Jesus did, believed in him.
І багато з юдеїв, що посхо́дилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували.
46 But some of them went to the Pharisees, and told them the things that Jesus had done.
А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що́ Ісус учинив.
47 The chief priests therefore, and the Pharisees, gathered a council, and said: What do we, for this man doth many miracles?
Тоді первосвященики та фарисеї скли́кали раду й казали: „Що́ маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?
48 If we let him alone so, all will believe in him; and the Romans will come, and take away our place and nation.
Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і при́йдуть римля́ни, та й ві́зьмуть нам і край, і наро́д!“
49 But one of them, named Caiphas, being the high priest that year, said to them: You know nothing.
А один із них, Кайя́фа, що був первосвящеником року того́, промовив до них: „Ви нічо́го не знаєте,
50 Neither do you consider that it is expedient for you that one man should die for the people, and that the whole nation perish not.
і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь наро́д мав загинути!“
51 And this he spoke not of himself: but being the high priest of that year, he prophesied that Jesus should die for the nation.
А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за наро́д мав умерти,
52 And not only for the nation, but to gather together in one the children of God, that were dispersed.
і не лише за наро́д, але й щоб сполучити в одне́ розпоро́шених Божих дітей.
53 From that day therefore they devised to put him to death.
Отож, від того дня вони змо́вилися, щоб убити Його.
54 Wherefore Jesus walked no more openly among the Jews; but he went into a country near the desert, unto a city that is called Ephrem, and there he abode with his disciples.
І тому́ не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфре́м, — і тут залишався з Своїми учнями.
55 And the pasch of the Jews was at hand; and many from the country went up to Jerusalem, before the pasch to purify themselves.
Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з кра́ю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очи́стити себе.
56 They sought therefore for Jesus; and they discoursed one with another, standing in the temple: What think you that he is not come to the festival day?
І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одно́го: „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“
57 And the chief priests and Pharisees had given a commandment, that if any man knew where he was, he should tell, that they might apprehend him.
А первосвященики та фарисеї нака́за дали́: як дізнається хто, де Він перебува́тиме, нехай донесе, — щоб схопи́ти Його.
