Job 9
1 And Job answered, and said:
А Йов відповів та й сказав:
2 Indeed I know it is so, and that man cannot be justified compared with God.
Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
3 If he will contend with him, he cannot answer him one for a thousand.
Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
4 He is wise in heart, and mighty in strength: who hath resisted him, and hath had peace?
Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
5 Who hath removed mountains, and they whom he overthrew in his wrath, knew it not.
Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
6 Who shaketh the earth out of her place, and the pillars thereof tremble.
Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
7 Who commandeth tile sun and it riseth not: and shutteth up the stars as it were under a seal:
Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
8 Who alone spreadeth out the heavens, and walketh upon the waves of the sea.
Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
9 Who maketh Arcturus, and Orion, and Hyades, and the inner parts of the south.
Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
10 Who doth things great and incomprehensible, and wonderful, of which there is no number.
Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
11 If he come to me, I shall not see him: if he depart I shall not understand.
Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
12 If he examine on a sudden, who shall answer him? or who can say: Why dost thou so?
Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
13 God, whose wrath no mall can resist, and under whom they stoop that bear up the world.
Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
14 What am I then, that I should answer him, and have words with him?
що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
15 I, who although I should have any just thing, would not answer, but would make supplication to my judge.
я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
16 And if he should hear me when I call, I should not believe that he had heard my voice.
Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
17 For he shall crush me in a whirlwind, and multiply my wounds even without cause.
Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
18 He alloweth not my spirit to rest, and he filleth me with bitterness.
Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
19 If strength be demanded, he is most strong: if equity of judgment, no man dare bear witness for me.
Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
20 If I would justify myself, my own mouth shall condemn me: if I would shew myself innocent, he shall prove me wicked.
Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
21 Although I should be simple, even this my soul shall be ignorant of, and I shall be weary of my life.
Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
22 One thing there is that I have spoken, both the innocent and the wicked he consumeth.
Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
23 If he scourge, let him kill at once, and not laugh at the pains of the innocent.
Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
24 The earth is given into the hand of the wicked, he covereth the face of the judges thereof: and if it be not he, who is it then?
У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
25 My days have been swifter than a post: they have fled away and have not seen good.
А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
26 They have passed by as ships carrying fruits, as an eagle flying to the prey.
промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
27 If I say: I will not speak so: I change my face, and am tormented with sorrow.
Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
28 I feared all my works, knowing that thou didst not spare the offender.
то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
29 But if so also I am wicked, why have I laboured in vain?
Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
30 If I be washed as it were with snow waters, and my hands shall shine ever so clean:
Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
31 Yet thou shalt plunge me in filth, and my garments shall abhor me,
то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
32 For I shall not answer a man that is like myself: nor one that may be heard with me equally in judgment.
Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
33 There is none that may be able to reprove both, and to put his hand between both.
поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
34 Let him take his rod away from me, and let not his fear terrify me.
Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
35 I will speak, and will not fear him: for I cannot answer while I am in fear.
тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
