< Job 16 >

1 Then Job answered, and said:
А Йов відповів та й сказав:
2 I have often heard such things as these: you are all troublesome comforters.
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Shall windy words have no end? or is it any trouble to thee to speak?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 I also could speak like you: and would God your soul were for my soul. I would comfort you also with words, and would wag my head over you.
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 I would strengthen you with my mouth, and would move my lips, as sparing you.
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 But what shall I do? If I speak, my pain will not rest: and if I hold my peace, it will not depart from me.
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 But now my sorrow hath oppressed me, and all my limbs are brought to nothing.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 My wrinkles bear witness against me, and a false speaker riseth up against my face, contradicting me.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 He hath gathered together his fury against me, and threatening me he hath gnashed with his teeth upon me: my enemy hath beheld me with terrible eyes.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 They have opened their mouths upon me, and reproaching me they have struck me on the cheek, they are filled with my pains.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 God hath shut me up with the unjust man, and hath delivered me into the hands of the wicked.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 I that was formerly so wealthy, am all on a sudden broken to pieces: he hath taken me by my neck, he hath broken me, and hath set me up to be his mark.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 He hath compassed me round about with his lances, he hath wounded my loins, he hath not spared, and hath poured out my bowels on the earth.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 He hath torn me with wound upon wound, he hath rushed in upon me like a giant.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 I have sowed sackcloth upon my skin, and have covered my flesh with ashes.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 My face is swollen with weeping, and my eyelids are dim.
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 These things have I suffered without the iniquity of my hand, when I offered pure prayers to God.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 O earth, cover not thou my blood, neither let my cry find a hiding place in thee.
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 For behold my witness is in heaven, and he that knoweth my conscience is on high.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 My friends are full of words: my eye poureth out tears to God.
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 And O that a man might so be judged with God, as the son of man is judged with his companion!
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 For behold short years pass away and I am walking in a path by which I shall not return.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.

< Job 16 >