Acts 28
1 And when we had escaped, then we knew that the island was called Melita. But the barbarians shewed us no small courtesy.
Урятувавшись, ми дізналися, що острів називається Мальта.
2 For kindling a fire, they refreshed us all, because of the present rain, and of the cold.
Мешканці [острова] виявили до нас надзвичайну гостинність. Вони, запаливши вогонь, прийняли всіх нас, тому що падав дощ і було холодно.
3 And when Paul had gathered together a bundle of sticks, and had laid them on the fire, a viper coming out of the heat, fastened on his hand.
Коли Павло, зібравши купу сухих дров, поклав їх на вогонь, гадюка, яка виповзла від жару, вчепилася за його руку.
4 And when the barbarians saw the beast hanging on his hand, they said one to another: Undoubtedly this man is a murderer, who though he hath escaped the sea, yet vengeance doth not suffer him to live.
Мешканці, побачивши, що з його руки звисає змія, говорили одне одному: «Без сумніву, цей чоловік – убивця: він урятувався з моря, але справедливість не дозволила йому жити».
5 And he indeed shaking off the beast into the fire, suffered no harm.
Однак [Павло] струсив змію у вогонь, не зазнавши жодної шкоди.
6 But they supposed that he would begin to swell up, and that he would suddenly fall down and die. But expecting long, and seeing that there came no harm to him, changing their minds, they said, that he was a god.
Вони очікували, що він почне опухати або негайно впаде мертвий. Але, чекаючи довго, побачили, що нічого поганого з ним не сталося. Тоді змінили свою думку й казали, що він – бог.
7 Now in these places were possessions of the chief man of the island, named Publius, who receiving us, for three days entertained us courteously.
Неподалік від того місця були землі, які належали начальникові острова, на ім’я Публій. Він прийняв нас, і ми гостювали в нього три дні.
8 And it happened that the father of Publius lay sick of a fever, and of a bloody flux. To whom Paul entered in; and when he had prayed, and laid his hands on him, he healed him.
І сталося, що батько Публія лежав хворий на лихоманку та кишкову інфекцію. Павло увійшов до нього, помолився та, поклавши на нього руки, зцілив його.
9 Which being done, all that had diseases in the island, came and were healed:
Після цього й інші хворі з острова приходили та отримували зцілення.
10 Who also honoured us with many honours, and when we were to set sail, they laded us with such things as were necessary.
Вони вшанували нас великими почестями й, коли ми відпливали, забезпечили нас усім необхідним.
11 And after three months, we sailed in a ship of Alexandria, that had wintered in the island, whose sign was the Castors.
Через три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі, котрий мав знак Діоскурів та перезимував на острові.
12 And when we were come to Syracusa, we tarried there three days.
Ми припливли до Сиракуз та пробули там три дні.
13 From thence, compassing by the shore, we came to Rhegium: and after one day, the south wind blowing, we came the second day to Puteoli;
Відпливши звідти, прибули до Регії. Наступного дня повіяв південний вітер, і через день ми прибули до Путеолі.
14 Where, finding brethren, we were desired to tarry with them seven days: and so we went to Rome.
Там знайшли братів, і вони просили нас залишитися з ними сім днів. І так ми прибули до Рима.
15 And from thence, when the brethren had heard of us, they came to meet us as far as Appii Forum, and the Three Taverns: whom when Paul saw, he gave thanks to God, and took courage.
Тамтешні брати, почувши про нас, вийшли нам назустріч до форуму Аппія й до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові та підбадьорився.
16 And when we were come to Rome, Paul was suffered to dwell by himself, with a soldier that kept him.
Ми прибули до Рима, сотник передав в’язнів начальникові охорони, а Павлові було дозволено жити окремо. З ним був тільки воїн, який його охороняв.
17 And after the third day, he called together the chief of the Jews. And when they were assembled, he said to them: Men, brethren, I, having done nothing against the people, or the custom of our fathers, was delivered prisoner from Jerusalem into the hands of the Romans;
Через три дні [Павло] скликав знатних юдеїв і, коли вони зібралися, промовив до них: ―Брати, я не зробив нічого проти [нашого] народу або проти звичаїв батьків, проте мене було заарештовано в Єрусалимі та видано в руки римлян,
18 Who, when they had examined me, would have released me, for that there was no cause of death in me;
які, розглянувши мою справу, хотіли звільнити мене, тому що ніякої провини, вартої смерті, на мені не було.
19 But the Jews contradicting it, I was constrained to appeal unto Caesar; not that I had any thing to accuse my nation of.
Але оскільки юдеї протистояли цьому, я був змушений звернутися до Кесаря, проте не для того, щоб звинуватити в чомусь мій народ.
20 For this cause therefore I desired to see you, and to speak to you. Because that for the hope of Israel, I am bound with this chain.
Саме з цієї причини покликав вас, щоб побачити та поговорити, бо за надію Ізраїлю на мені ці кайдани.
21 But they said to him: We neither received letters concerning thee from Judea, neither did any of the brethren that came hither, relate or speak any evil of thee.
Вони відповіли: ―Ми не отримали щодо тебе жодного листа з Юдеї, і ніхто з братів, що приходили, не сповістив і не сказав нічого поганого про тебе.
22 But we desire to hear of thee what thou thinkest; for as concerning this sect, we know that it is every where contradicted.
Однак ми б хотіли почути від тебе, що ти думаєш, бо нам відомо, що всюди говорять проти цього угрупування.
23 And when they had appointed him a day, there came very many to him unto his lodgings; to whom he expounded, testifying the kingdom of God, and persuading them concerning Jesus, out of the law of Moses and the prophets, from morning until evening.
У призначений день до його помешкання прийшло їх ще більше. [Павло] з ранку до вечора свідчив їм про Царство Боже, намагаючись переконати їх про Ісуса на підставі Закону Мойсея та Пророків.
24 And some believed the things that were said; but some believed not.
Одні були переконані тим, що він казав, інші ж не вірили.
25 And when they agreed not among themselves, they departed, Paul speaking this one word: Well did the Holy Ghost speak to our fathers by Isaias the prophet,
Коли, не дійшовши згоди, відходили, Павло сказав такі слова: «Правильно промовив Дух Святий через пророка Ісаю вашим батькам:
26 Saying: Go to this people, and say to them: With the ear you shall hear, and shall not understand; and seeing you shall see, and shall not perceive.
„Піди до цього народу та скажи: «Ви будете слухати й слухати, але ніколи не зрозумієте; будете дивитись і дивитись, але ніколи не побачите.
27 For the heart of this people is grown gross, and with their ears have they heard heavily, and their eyes they have shut; lest perhaps they should see with their eyes, and hear with their ears, and understand with their heart, and should be converted, and I should heal them.
Бо серце цього народу згрубіло, важко стали чути вухами й очі свої заплющили, щоб не побачити очима, не почути вухами, не зрозуміти серцем і не навернутись, щоб Я зцілив їх»“.
28 Be it known therefore to you, that this salvation of God is sent to the Gentiles, and they will hear it.
Отже, нехай вам буде відомо, що це спасіння Боже було надіслане язичникам, і вони його почують».
29 And when he had said these things, the Jews went out from him, having much reasoning among themselves.
Після цих слів юдеї розійшлися, сперечаючись між собою.
30 And he remained two whole years in his own hired lodging; and he received all that came in to him,
Павло цілих два роки залишався [там] на власному утриманні й приймав усіх, хто заходив до нього.
31 Preaching the kingdom of God, and teaching the things which concern the Lord Jesus Christ, with all confidence, without prohibition.
Він проповідував Царство Боже та навчав про Господа Ісуса Христа сміливо та без перешкоди.
