Acts 22
1 Men, brethren, and fathers, hear ye the account which I now give unto you.
„Мужі-браття й батьки! Послухайте ось тепер ви́правда́ння мого перед вами!“
2 (And when they heard that he spoke to them in the Hebrew tongue, they kept the more silence.)
Як зачули ж вони, що до них він говорить єврейською мовою, то тиша ще більша настала. А він промовляв:
3 And he saith: I am a Jew, born at Tarsus in Cilicia, but brought up in this city, at the feet of Gamaliel, taught according to the truth of the law of the fathers, zealous for the law, as also all you are this day:
„Я юде́янин, що родився в кілікі́йському Та́рсі, а ви́хований у цім місті, у ніг Гамалії́ла докладно навчений Зако́ну отці́в; горли́вець я Божий, як і всі ви сьогодні.
4 Who persecuted this way unto death, binding and delivering into prisons both men and women.
Переслідував я аж до смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок,
5 As the high priest doth bear me witness, and all the ancients: from whom also receiving letters to the brethren, I went to Damascus, that I might bring them bound from thence to Jerusalem to be punished.
як засві́дчить про мене первосвященик та вся старши́на. Я від них був узяв навіть листи́ на братів, і пішов до Дама́ску, щоб тамте́шніх зв'язати й приве́сти до Єрусалиму на кару.
6 And it came to pass, as I was going, and drawing nigh to Damascus at midday, that suddenly from heaven there shone round about me a great light:
І сталося, як у дорозі я був, і наближа́всь до Дамаску опі́вдня, то ось мене нагло осяяло світло велике з неба!
7 And falling on the ground, I heard a voice saying to me: Saul, Saul, why persecutest thou me?
І я повалився на землю, і голос почув, що мені говорив: „Савле, Савле, — чому́ ти Мене переслідуєш?“
8 And I answered: Who art thou, Lord? And he said to me: I am Jesus of Nazareth, whom thou persecutest.
А я запитав: „Хто Ти, Господи?“А Він мені відказав: „Я Ісус Назаряни́н, що Його переслідуєш ти“.
9 And they that were with me, saw indeed the light, but they heard not the voice of him that spoke with me.
А ті, що зо мною були́, правда, бачили світло, але не почули вони того голосу, що мені говорив.
10 And I said: What shall I do, Lord? And the Lord said to me: Arise, and go to Damascus; and there it shall be told thee of all things that thou must do.
А я запитав: „Що́ я, Господи, маю робити?“Господь же до мене промовив: „Уставай та й іди до Дамаску, а там тобі скажуть про все, що тобі призна́чено робити“.
11 And whereas I did not see for the brightness of that light, being led by the hand by my companions, I came to Damascus.
А від ясности світла того невидю́щим я став. І присутні зо мною за руку мене повели́, і до Дамаску прибув я.
12 And one Ananias, a man according to the law, having testimony of all the Jews who dwelt there,
А один муж Ана́ній, у Зако́ні побожний, що добре свідо́цтво про нього дають усі юдеї в Дамаску,
13 Coming to me, and standing by me, said to me: Brother Saul, look up. And I the same hour looked upon him.
до мене прибув, і, ставши, промовив мені: „Савле брате, — стань видю́щий!“І я хвилі тієї побачив його.
14 But he said: The God of our fathers hath preordained thee that thou shouldst know his will, and see the Just One, and shouldst hear the voice from his mouth.
І озвавсь він до мене: „Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.
15 For thou shalt be his witness to all men, of those things which thou hast seen and heard.
Бо бу́деш ти свідком Йому перед усіма людьми́ про оте, що ти бачив та чув!
16 And now why tarriest thou? Rise up, and be baptized, and wash away thy sins, invoking his name.
А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися, і обмий гріхи свої, прикликавши Ймення Його!“
17 And it came to pass, when I was come again to Jerusalem, and was praying in the temple, that I was in a trance,
І сталось, як вернувся я в Єрусалим, і молився у храмі, то в захо́плення впав я,
18 And saw him saying unto me: Make haste, and get thee quickly out of Jerusalem; because they will not receive thy testimony concerning me.
і побачив Його, що до мене сказав: „Поспіши, і піди хутчій з Єрусалиму, бо не приймуть свідо́цтва твого про Мене“.
19 And I said: Lord, they know that I cast into prison, and beat in every synagogue, them that believed in thee.
А я відказав: „Самі вони, Господи, знають, що я до в'язниць садови́в та бив по синагогах отих, хто вірував у Тебе.
20 And when the blood of Stephen thy witness was shed, I stood by and consented, and kept the garments of them that killed him.
А коли лилась кров Твого свідка Степа́на, то сам я стояв та вбивство його похваляв, і одежу вбивців його сторожи́в“.
21 And he said to me: Go, for unto the Gentiles afar off, will I send thee.
Але Він до мене промовив: „Іди, бо пошлю Я далеко тебе, — до поган!“
22 And they heard him until this word, and then lifted up their voice, saying: Away with such an one from the earth; for it is not fit that he should live.
І аж до слова цього його слухали. Аж ось підне́сли вони голос свій, гукаючи: „Геть такого з землі, бо жити йому не годи́ться!“
23 And as they cried out and threw off their garments, and cast dust into the air,
І як вони верещали, і одежу шпурля́ли, і кидали порох у повітря,
24 The tribune commanded him to be brought into the castle, and that he should be scourged and tortured: to know for what cause they did so cry out against him.
то звелів тисяцький у фортецю його відвести́, і звелів бичува́нням його допитати, щоб довідатися, з якої причини на нього вони так кричали.
25 And when they had bound him with thongs, Paul saith to the centurion that stood by him: Is it lawful for you to scourge a man that is a Roman, and uncondemned?
І як його розтягли́ для ремінних бичів, то Павло сказав сотникові, що стояв: „Хіба бичува́ти дозволено вам громадянина римського та ще й незасу́дженого?“
26 Which the centurion hearing, went to the tribune, and told him, saying: What art thou about to do? For this man is a Roman citizen.
Якже сотник це почув, то подався до тисяцького, і завідо́мив, говорячи: „Що́ хочеш робити? Бож ри́млянин цей чоловік!“
27 And the tribune coming, said to him: Tell me, art thou a Roman? But he said: Yea.
Підійшов тоді тисяцький, та й поспитався його: „Скажи мені, чи ти ри́млянин?“А він: „Так!“відказав.
28 And the tribune answered: I obtained the being free of this city with a great sum. And Paul said: But I was born so.
Відповів на те тисяцький: „За великі гро́ші громадянство оце я набув“. А Павло відказав: „А я в нім і родився!“
29 Immediately therefore they departed from him that were about to torture him. The tribune also was afraid after he understood that he was a Roman citizen, and because he had bound him.
І відступили негайно від нього оті, що хотіли допи́тувати його. І злякався тисяцький, довідавшись, що той ри́млянин, і що він ізв'язав був його.
30 But on the next day, meaning to know more diligently for what cause he was accused by the Jews, he loosed him, and commanded the priests to come together, and all the council: and bringing forth Paul, he set him before them.
А другого дня, бажавши довідатись правди, у чо́му юдеї його оскаржа́ють, він звільнив його та звелів, щоб зібра́лися первосвященики та ввесь синедріо́н. І він вивів Павла, і поставив його перед ними.
