2 Corinthians 3
1 Do we begin again to commend ourselves? Or do we need (as some do) epistles of commendation to you, or from you?
Чи нам же починати внов самих себе поручати? або треба нам, як яншим, поручальних листів до вас, чи од вас поручальних (листів?).
2 You are our epistle, written in our hearts, which is known and read by all men:
Ви наше посланнє, написане в серцях наших, котре знають і читають усї люде.
3 Being manifested, that you are the epistle of Christ, ministered by us, and written not with ink, but with the Spirit of the living God; not in tables of stone, but in the fleshly tables of the heart.
(А й надто) ви явлені, що ви посланнє Христове через служеннє наше, написане не чернилом, а Духом Бога живого, не на камяних скрижалях, а на тілесних скрижалях серця.
4 And such confidence we have, through Christ, towards God.
Надїю ж таку маємо через Христа до Бога,
5 Not that we are sufficient to think any thing of ourselves, as of ourselves: but our sufficiency is from God.
бо ми не в силї самі від себе що думати, яко із себе; а сила наша від Бога,
6 Who also hath made us fit ministers of the new testament, not in the letter, but in the spirit. For the letter killeth, but the spirit quickeneth.
котрий і дав нам силу бути слугами нового завіту, не букви, а духа; буква бо вбиває, а дух животворить.
7 Now if the ministration of death, engraven with letters upon stones, was glorious; so that the children of Israel could not steadfastly behold the face of Moses, for the glory of his countenance, which is made void:
Коли ж служеннє смерти, письмом вирізане на каміннях, було в славі, так що сини Ізраїлеві не могли дивитись на лице Мойсейове задля слави лиця його Минущої,
8 How shall not the ministration of the spirit be rather in glory?
як же не більше служеннє духа буде в славі?
9 For if the ministration of condemnation be glory, much more the ministration of justice aboundeth in glory.
Бо коли служеннє осуду - слава, то геть більше служеннє правдї багатше славою?
10 For even that which was glorious in this part was not glorified, by reason of the glory that excelleth.
Бо й не прославилось прославлене в тій мірі, задля переважуючої слави.
11 For if that which is done away was glorious, much more that which remaineth is in glory.
Коли бо те, що минає, в славі, то багато більше в славі те, що пробуває.
12 Having therefore such hope, we use much confidence:
Маючи оце таке впованнє, уживаємо велику волю,
13 And not as Moses put a veil upon his face, that the children of Israel might not steadfastly look on the face of that which is made void.
а не яко ж Мойсей, що клав покривало на лице своє, щоб сини Ізраїлеві не дивились на конець минущого.
14 But their senses were made dull. For, until this present day, the selfsame veil, in the reading of the old testament, remaineth not taken away (because in Christ it is made void).
Та осьліпились думки їх: бо аж до сього дня те ж покривало в читанню старого завіту зостаєть ся невідкрите, котре в Христї зникає.
15 But even until this day, when Moses is read, the veil is upon their heart.
Нї, аж до сього дня, коли читаєть ся Мойсея, покривало на серцї їх лежить.
16 But when they shall be converted to the Lord, the veil shall be taken away.
Як же обернуть ся до Господа, здіймаєть ся покривало.
17 Now the Lord is a Spirit. And where the Spirit of the Lord is, there is liberty.
Господь же Дух; де ж Господень Дух, там воля.
18 But we all beholding the glory of the Lord with open face, are transformed into the same image from glory to glory, as by the Spirit of the Lord.
Ми ж усї відкритим лицем, поглядаючи як у дзеркало, на славу Господню, преобразуемось у той же образ від слави в славу, яко ж від Господнього Духа.
