Song of Solomon 4
1 Behold, thou art fair, my love; behold, thou art fair; Thine eyes are doves behind thy veil; Thy hair is as a flock of goats, On the slopes of mount Gilead.
„Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хоро́ша! Твої оченя́тка, немов ті голу́бки, глядя́ть з-за серпа́нку твого́! Твої ко́си — немов стадо кіз, що хви́лями схо́дять з гори Гілеа́дської!
2 Thy teeth are like a flock of shorn sheep, Which go up from the washing; Which have all borne twins, And none is barren among them.
Твої зу́бки — немов та отара овець пообстри́ганих, що з ку́пелю вийшли, що ко́тять близня́та, і між ними немає неплі́дної,
3 Thy lips are like a thread of scarlet, And thy speech is comely; As a piece of a pomegranate are thy temples Behind thy veil.
Твої гу́бки — немов кармази́нова нитка, твої у́стонька красні, мов частина грана́тного яблука — скро́ня твоя за серпа́нком твоїм!
4 Thy neck is like the tower of David, Built for an armoury: A thousand bucklers hang thereon, All shields of mighty men.
Твоя шия — немов та Давидова башта, на збро́ю збудо́вана: тисяча щитів повішена в ній, усе щити ли́царів!
5 Thy two breasts are like two fawns, twins of a gazelle, Which feed among the lilies.
Два пе́рса твої — мов ті двоє близнят молодих у газе́лі, що випа́суються між ліле́ями.
6 Until the day dawn, and the shadows flee away, I will get me to the mountain of myrrh, And to the hill of frankincense.
Поки день прохоло́ду навіє, а ті́ні втечуть, піду́ я собі на ту ми́ррину го́ру й на па́гірок ладану“.
7 Thou art all fair, my love; And there is no spot in thee.
„Уся ти прекрасна, моя ти подру́женько, і пля́ми нема на тобі!
8 [Come] with me, from Lebanon, [my] spouse, With me from Lebanon, — Come, look from the top of Amanah, From the top of Senir and Hermon, From the lions' dens, From the mountains of the leopards.
Зо мною з Лівану, моя нарече́на, зо мною з Лівану ти пі́деш! Спогля́неш з вершини Ама́ни, з вершини Сені́ру й Гермо́ну, з лего́вища левів, з леопа́рдових гір.
9 Thou hast ravished my heart, my sister, [my] spouse; Thou hast ravished my heart with one of thine eyes, With one chain of thy neck.
Забра́ла ти серце мені, моя се́стро, моя нарече́на, забра́ла ти серце мені самим о́чком своїм, разо́чком одне́ньким намиста свого!
10 How fair is thy love, my sister, [my] spouse! How much better is thy love than wine! And the fragrance of thine ointments than all spices!
Яке любе коха́ння твоє, о сестрице моя, нарече́на! Скільки ліпша любов твоя за вино, а запа́шність олив твоїх — за всі па́хощі!“
11 Thy lips, [my] spouse, drop [as] the honeycomb; Honey and milk are under thy tongue; And the smell of thy garments is like the smell of Lebanon.
Уста твої кра́пають мед щільнико́вий, моя наречена, мед і молоко — під твоїм язичко́м, а па́хощ одежі твоє́ї — як ліва́нські ті па́хощі!“
12 A garden enclosed is my sister, [my] spouse; A spring shut up, a fountain sealed.
„Замкне́ний садок — то сестриця моя, наречена моя — замкне́ний садок, джерело́ запеча́тане.
13 Thy shoots are a paradise of pomegranates, with precious fruits; Henna with spikenard plants;
Лоно твоє — сад грана́тових яблук з плодо́м доскона́лим, ки́при із на́рдами,
14 Spikenard and saffron; Calamus and cinnamon, with all trees of frankincense; Myrrh and aloes, with all the chief spices:
нард і шафра́н, пахуча трости́на й кори́ця з усіма деревами ла́дану, ми́рра й ало́е зо всіма́ найзапашні́шими па́хощами,
15 A fountain in the gardens, A well of living waters, Which stream from Lebanon.
ти джерело́ садкове́, криниця живої води, та тієї, що пли́не з Лива́ну“!
16 Awake, north wind, and come, [thou] south; Blow upon my garden, [that] the spices thereof may flow forth. Let my beloved come into his garden, And eat its precious fruits.
„Прокинься, о вітре з півно́чі, і прили́нь, вітре з полу́дня, — повій на садок мій: нехай потечуть його па́хощі! Хай коха́ний мій при́йде до са́ду свого́, і нехай споживе́ плід найкращий його!“
