Job 9
1 And Job answered and said,
А Йов відповів та й сказав:
2 Of a truth I know it is so; but how can man be just with God?
Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
3 If he shall choose to strive with him, he cannot answer him one thing of a thousand.
Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
4 He is wise in heart and mighty in strength: who hath hardened himself against him, and had peace?
Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
5 Who removeth mountains, and they know it not, when he overturneth them in his anger;
Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
6 Who shaketh the earth out of its place, and the pillars thereof tremble;
Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
7 Who commandeth the sun, and it riseth not, and he sealeth up the stars;
Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
8 Who alone spreadeth out the heavens, and treadeth upon the high waves of the sea;
Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
9 Who maketh the Bear, Orion, and the Pleiades, and the chambers of the south;
Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
10 Who doeth great things past finding out, and wonders without number.
Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
11 Lo, he goeth by me, and I see [him] not; and he passeth along, and I perceive him not.
Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
12 Behold, he taketh away: who will hinder him? Who will say unto him, What doest thou?
Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
13 God withdraweth not his anger; the proud helpers stoop under him:
Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
14 How much less shall I answer him, choose out my words [to strive] with him?
що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
15 Whom, though I were righteous, [yet] would I not answer; I would make supplication to my judge.
я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
16 If I had called, and he had answered me, I would not believe that he hearkened to my voice, —
Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
17 He, who crusheth me with a tempest, and multiplieth my wounds without cause.
Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
18 He suffereth me not to take my breath, for he filleth me with bitternesses.
Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
19 Be it a question of strength, lo, [he is] strong; and be it of judgment, who will set me a time?
Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
20 If I justified myself, mine own mouth would condemn me; were I perfect, he would prove me perverse.
Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
21 Were I perfect, [yet] would I not know my soul: I would despise my life.
Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
22 It is all one; therefore I said, he destroyeth the perfect and the wicked.
Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
23 If the scourge kill suddenly, he mocketh at the trial of the innocent.
Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
24 The earth is given over into the hand of the wicked [man]; he covereth the faces of its judges. If not, who then is it?
У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
25 And my days are swifter than a runner: they flee away, they see no good.
А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
26 They pass by like skiffs of reed; as an eagle that swoops upon the prey.
промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
27 If I say, I will forget my complaint, I will leave off my [sad] countenance, and brighten up,
Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
28 I am afraid of all my sorrows; I know that thou wilt not hold me innocent.
то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
29 Be it that I am wicked, why then do I labour in vain?
Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
30 If I washed myself with snow-water, and cleansed my hands in purity,
Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
31 Then wouldest thou plunge me in the ditch, and mine own clothes would abhor me.
то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
32 For he is not a man, as I am, that I should answer him; that we should come together in judgment.
Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
33 There is not an umpire between us, who should lay his hand upon us both.
поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
34 Let him take his rod away from me, and let not his terror make me afraid,
Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
35 [Then] I will speak, and not fear him; but it is not so with me.
тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
