Job 4
1 And Eliphaz the Temanite answered and said,
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 If a word were essayed to thee, wouldest thou be grieved? But who can refrain from speaking?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Behold, thou hast instructed many, and thou hast strengthened the weak hands;
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 Thy words have upholden him that was stumbling, and thou hast braced up the bending knees:
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 But now it is come upon thee, and thou grievest; it toucheth thee, and thou art troubled.
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Hath not thy piety been thy confidence, and the perfection of thy ways thy hope?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Remember, I pray thee, who that was innocent has perished? and where were the upright cut off?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Even as I have seen, they that plough iniquity and sow mischief, reap the same.
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 By the breath of God they perish, and by the blast of his nostrils are they consumed.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 The roar of the lion, and the voice of the fierce lion, and the teeth of the young lions, are broken;
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 The old lion perisheth for lack of prey, and the whelps of the lioness are scattered.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 Now to me a word was secretly brought, and mine ear received a whisper thereof.
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 In thoughts from visions of the night, when deep sleep falleth on men: —
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 Fear came on me, and trembling, and made all my bones to shake;
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 And a spirit passed before my face — the hair of my flesh stood up —
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 It stood still; I could not discern the appearance thereof: a form was before mine eyes; I heard a slight murmur and a voice:
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 Shall [mortal] man be more just than God? Shall a man be purer than his Maker?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Lo, he trusteth not his servants, and his angels he chargeth with folly:
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 How much more them that dwell in houses of clay, whose foundation is in the dust, who are crushed as the moth!
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 From morning to evening are they smitten: without any heeding it, they perish for ever.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Is not their tent-cord torn away in them? they die, and without wisdom.
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
