Job 3
1 After this, Job opened his mouth and cursed his day.
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 And Job answered and said,
І Йов заговорив та й сказав:
3 Let the day perish in which I was born, and the night that said, There is a man child conceived.
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 That day — let it be darkness, let not God care for it from above, neither let light shine upon it:
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 Let darkness and the shadow of death claim it; let clouds dwell upon it; let darkeners of the day terrify it.
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 That night — let gloom seize upon it; let it not rejoice among the days of the year; let it not come into the number of the months.
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Behold, let that night be barren; let no joyful sound come therein;
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Let them curse it that curse the day, who are ready to rouse Leviathan;
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Let the stars of its twilight be dark; let it wait for light, and have none, neither let it see the eyelids of the dawn:
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 Because it shut not up the doors of the womb that bore me, and hid not trouble from mine eyes.
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Wherefore did I not die from the womb, — come forth from the belly and expire?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Why did the knees meet me? and wherefore the breasts, that I should suck?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 For now should I have lain down and been quiet; I should have slept: then had I been at rest,
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 With kings and counsellors of the earth, who build desolate places for themselves,
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 Or with princes who had gold, who filled their houses with silver;
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Or as a hidden untimely birth I had not been; as infants that have not seen the light.
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 There the wicked cease from troubling; and there the wearied are at rest.
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 The prisoners together are at ease; they hear not the voice of the taskmaster.
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 The small and great are there, and the bondman freed from his master.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 Wherefore is light given to him that is in trouble, and life to those bitter of soul,
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 Who long for death, and it [cometh] not, and dig for it more than for hidden treasures;
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 Who rejoice even exultingly and are glad when they find the grave? —
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 To the man whose way is hidden, and whom God hath hedged in?
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 For my sighing cometh before my bread, and my groanings are poured out like the waters.
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 For I feared a fear, and it hath come upon me, and that which I dreaded hath come to me.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 I was not in safety, neither had I quietness, neither was I at rest, and trouble came.
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
