Job 16
1 And Job answered and said,
А Йов відповів та й сказав:
2 I have heard many such things: grievous comforters are ye all.
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Shall words of wind have an end? or what provoketh thee that thou answerest?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 I also could speak as ye: if your soul were in my soul's stead, I could join together words against you, and shake my head at you;
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 [But] I would encourage you with my mouth, and the solace of my lips should assuage [your pain].
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 If I speak, my pain is not assuaged; and if I forbear, what am I eased?
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 But now he hath made me weary; ...thou hast made desolate all my family;
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 Thou hast shrivelled me up! it is become a witness; and my leanness riseth up against me, it beareth witness to my face.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 His anger teareth and pursueth me; he gnasheth with his teeth against me; [as] mine adversary he sharpeneth his eyes at me.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 They gape upon me with their mouth; they smite my cheeks reproachfully; they range themselves together against me.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 God hath delivered me over to the iniquitous man, and hurled me into the hands of the wicked.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 I was at rest, but he hath shattered me; he hath taken me by the neck and shaken me to pieces, and set me up for his mark.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 His arrows encompass me round about, he cleaveth my reins asunder and doth not spare; he poureth out my gall upon the ground.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 He breaketh me with breach upon breach; he runneth upon me like a mighty man.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 I have sewed sackcloth upon my skin, and rolled my horn in the dust.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 My face is red with weeping, and on my eyelids is the shadow of death;
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 Although there is no violence in my hands, and my prayer is pure.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 O earth, cover not my blood, and let there be no place for my cry!
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 Even now, behold, my Witness is in the heavens, and he that voucheth for me is in the heights.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 My friends are my mockers; mine eye poureth out tears unto God.
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 Oh that there were arbitration for a man with God, as a son of man for his friend!
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 For years [few] in number shall pass, — and I shall go the way [whence] I shall not return.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
