Acts 16
1 And he came to Derbe and Lystra: and behold, a certain disciple was there, by name Timotheus, son of a Jewish believing woman, but [the] father a Greek,
І прибув він у Де́рвію й Лі́стру. І ото був там один учень, на ім'я́ Тимофій, син наве́рненої однієї юде́янки, а ба́тько був ге́ллен.
2 who had a [good] testimony of the brethren in Lystra and Iconium.
Добре свідо́цтво про нього давали брати, що були в Лі́стрі та в Іконі́ї.
3 Him would Paul have go forth with him, and took [him and] circumcised him on account of the Jews who were in those places, for they all knew his father that he was a Greek.
Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був ге́ллен.
4 And as they passed through the cities they instructed them to observe the decrees determined on by the apostles and elders who were in Jerusalem.
Як міста ж перехо́дили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постано́ви, які видали в Єрусалимі апо́столи та старші.
5 The assemblies therefore were confirmed in the faith, and increased in number every day.
А Церкви́ змі́цнювалися в вірі, і щоденно зростали кі́лькістю.
6 And having passed through Phrygia and the Galatian country, having been forbidden by the Holy Spirit to speak the word in Asia,
А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну гала́тську.
7 having come down to Mysia, they attempted to go to Bithynia, and the Spirit of Jesus did not allow them;
Дійшовши ж до Мі́зії, хотіли піти до Віті́нії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
8 and having passed by Mysia they descended to Troas.
Обминувши ж Мі́зію, прибули́ до Троа́ди.
9 And a vision appeared to Paul in the night: There was a certain Macedonian man, standing and beseeching him, and saying, Pass over into Macedonia and help us.
І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“
10 And when he had seen the vision, immediately we sought to go forth to Macedonia, concluding that the Lord had called us to announce to them the glad tidings.
Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію.
11 Having sailed therefore away from Troas, we went in a straight course to Samothracia, and on the morrow to Neapolis,
Тож відпливши з Троа́ди, прибули́ ми навпрост у Самотра́кію, а другого дня до Неа́поля,
12 and thence to Philippi, which is [the] first city of that part of Macedonia, a colony. And we were staying in that city certain days.
звідтіля ж у Фили́пи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули́ ми в цім місті днів кілька.
13 And on the sabbath day we went outside the gate by the river, where it was the custom for prayer to be, and we sat down and spoke to the women who had assembled.
Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звича́єм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посхо́дились.
14 And a certain woman, by name Lydia, a seller of purple, of the city of Thyatira, who worshipped God, heard; whose heart the Lord opened to attend to the things spoken by Paul.
Прислуха́лася й жінка одна, що звалася Лі́дія, купчиха кармази́ном з міста Тіяті́р, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
15 And when she had been baptised and her house, she besought [us], saying, If ye have judged me to be faithful to the Lord, come into my house and abide [there]. And she constrained us.
А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: „Якщо ви признали, що вірна я Господе́ві, то прийдіть до госпо́ди моєї й живіть“. І змусила нас.
16 And it came to pass as we were going to prayer that a certain female slave, having a spirit of Python, met us, who brought much profit to her masters by prophesying.
І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм.
17 She, having followed Paul and us, cried saying, These men are bondmen of the Most High God, who announce to you [the] way of salvation.
Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“
18 And this she did many days. And Paul, being distressed, turned, and said to the spirit, I enjoin thee in the name of Jesus Christ to come out of her. And it came out the same hour.
І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“І того ча́су той вийшов.
19 And her masters, seeing that the hope of their gains was gone, having seized Paul and Silas, dragged [them] into the market before the magistrates;
А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х.
20 and having brought them up to the praetors, said, These men utterly trouble our city, being Jews,
Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
21 and announce customs which it is not lawful for us to receive nor practise, being Romans.
і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“.
22 And the crowd rose up too against them; and the praetors, having torn off their clothes, commanded to scourge [them].
І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти.
23 And having laid many stripes upon them they cast [them] into prison, charging the jailor to keep them safely;
І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг.
24 who, having received such a charge, cast them into the inner prison, and secured their feet to the stocks.
Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди.
25 And at midnight Paul and Silas, in praying, were praising God with singing, and the prisoners listened to them.
А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх.
26 And suddenly there was a great earthquake, so that the foundations of the prison shook, and all the doors were immediately opened, and the bonds of all loosed.
І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли.
27 And the jailor being awakened out of his sleep, and seeing the doors of the prison opened, having drawn a sword was going to kill himself, thinking the prisoners had fled.
Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені.
28 But Paul called out with a loud voice, saying, Do thyself no harm, for we are all here.
А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“
29 And having asked for lights, he rushed in, and, trembling, fell down before Paul and Silas.
Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
30 And leading them out said, Sirs, what must I do that I may be saved?
І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“
31 And they said, Believe on the Lord Jesus and thou shalt be saved, thou and thy house.
А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“.
32 And they spoke to him the word of the Lord, with all that were in his house.
І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
33 And he took them the same hour of the night and washed [them] from their stripes; and was baptised, he and all his straightway.
І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні.
34 And having brought them into his house he laid the table [for them], and rejoiced with all his house, having believed in God.
І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
35 And when it was day, the praetors sent the lictors, saying, Let those men go.
А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“
36 And the jailor reported these words to Paul: The praetors have sent that ye may be let go. Now therefore go out and depart in peace.
І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“
37 But Paul said to them, Having beaten us publicly uncondemned, us who are Romans, they have cast us into prison, and now they thrust us out secretly? no, indeed, but let them come themselves and bring us out.
А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“
38 And the lictors reported these words to the praetors. And they were afraid when they heard they were Romans.
Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони.
39 And they came and besought them, and having brought them out, asked them to go out of the city.
І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.
40 And having gone out of the prison, they came to Lydia; and having seen the brethren, they exhorted them and went away.
І, вийшовши з в'язниці, прибули́ вони до Лі́дії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.
