Job 16
1 Then Job, answering, said:
А Йов відповів та й сказав:
2 I have often heard such things; you are all aggravating comforters.
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Will there be no end to windy words? Or is it at all a burden to you, if you speak?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 I, too, can speak like you; and I also wish that your soul favored my soul. I would also comfort you with speeches and would wag my head over you.
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 I would strengthen you with my mouth, and would move my lips, as if being lenient to you.
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 But what can I do? When I am speaking, my grief will not be quiet; and if I am quiet, it will not withdraw from me.
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 But now my grief has crushed me, and all my limbs have been reduced to nothing.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 My wrinkles bear witness against me, and a liar rises up against my face, contradicting me.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 He has gathered together his fury towards me, and, threatening me, he has roared against me with his teeth; my enemy has beheld me with terrible eyes.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 They have opened their mouths against me, and, reproaching me, they have struck me on the cheek; they are nourished by my sufferings.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 God has confined me with the immoral, and he has delivered me into the hands of the impious.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 I, who once was wealthy, am now crushed. He has grabbed me by my neck; he has broken me and has placed me before him as a sign.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 He has surrounded me with his lances. He has severely wounded my lower back, he has not been lenient, and he has poured out my organs upon the earth.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 He has cut me with wound after wound. He has rushed upon me like a giant.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 I have sewn sackcloth over my skin, and I have covered my body with ashes.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 My face is swollen from weeping, and my eyelids have dimmed my vision.
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 These things I have endured without iniquity in my hand, while I held pure prayers before God.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 O earth, do not conceal my blood, nor let my outcry find a hiding place in you.
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 For behold, my witness is in heaven, and my confidante is on high.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 My friends are full of words; my eye rains tears upon God.
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 And I wish that a man might be so judged before God, just as the son of man is judged with his assistant!
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 For behold, a few years pass by, and I am walking a path by which I will not return.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
