Job 17
1 I perish, carried away by the wind, and I seek for burial, and obtain [it] not.
Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!
2 Weary I entreat; and what have I done? and strangers have stolen my goods.
Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.
3 Who is this? let him join hands with me.
Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам, — хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?
4 For you have hid their heart from wisdom; therefore you shall not exalt them.
Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.
5 He shall promise mischief to [his] companions: but [their] eyes have failed for [their] children.
Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,
6 But you has made me a byword amount the nations, and I am become a scorn to them.
Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.
7 For my eyes are dimmed through pain; I have been grievously beset by all.
З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...
8 Wonder has seized true men upon this; and let the just rise up against the transgressor.
Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.
9 But let the faithful hold on his own way, and let him that is pure of hands take courage.
І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.
10 Howbeit, do you all strengthen [yourselves] and come now, for I do not find truth in you.
Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.
11 My days have passed in groaning, and my heart-strings are broken.
Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
12 I have turned the night into day: the light is short because of darkness.
вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!
Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же. (Sheol h7585)
14 I have called upon death to be my father, and corruption [to be] my mother and sister.
До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
15 Where then is yet my hope? or [where] shall I see my good?
Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
