Ecclesiastes 3
1 To all things there is a time, and a season for every matter under heaven.
Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:
2 A time of birth, and a time to die; a time to plant, and a time to pluck up what has been planted;
час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,
3 a time to kill, and a time to heal; a time to pull down, and a time to build up;
час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,
4 a time to weep, and a time to laugh; a time to lament, and a time to dance;
час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,
5 a time to throw stones, and a time to gather stones together; a time to embrace, and a time to abstain from embracing;
час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,
6 a time to seek, and a time to lose; a time to keep, and a time to cast away;
час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,
7 a time to rend, and a time to sew; a time to be silent, and a time to speak;
час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,
8 a time to love, and a time to hate; a time of war, and a time of peace.
час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!
9 What advantage [has] he that works in those things wherein he labours?
Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?
10 I have seen all the trouble, which God has given to the sons of men to be troubled with.
Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,
11 All the things which he has made are beautiful in his time: he has also set the whole world in their heart, that man might not find out the work which God has wrought from the beginning even to the end.
— усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.
12 I know that there is no good in them, except [for a man] to rejoice, and to do good in his life.
Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.
13 Also [in the case of] every man who shall eat and drink, and see good in all his labour, [this] is a gift of God.
I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!
14 I know that whatever things God has done, they shall be for ever: it is impossible to add to it, and it is impossible to take away from it: and God has done [it], that [men] may fear before him.
Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!
15 That which has been is now; and whatever things [are appointed] to be have already been; and God will seek out that which is past.
Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!
16 And moreover I saw under the sun the place of judgement, there was the ungodly one; and the place of righteousness, there was the godly one.
І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.
17 And I said in my heart, God will judge the righteous and the ungodly: for there is a time there for every action and for every work.
Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.
18 I said in my heart, concerning the speech of the sons of man, God will judge them, and that to show that they are breasts.
Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,
19 Also to them is the event of the sons of man, and the event of the brute; one event befalls them: as is the death of the one, so also the death of the other; and there is one breath to all: and what has the man more than the brute? nothing; for all is vanity.
бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!
20 All [go] to one place; all were formed of the dust, and all will return to dust.
Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.
21 And who has seen the spirit of the sons of man, whether it goes upward? and the spirit of the beast, whether it goes downward to the earth?
Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?
22 And I saw that there was no good, but that wherein a man shall rejoice in his works, for it is his portion, for who shall bring him to see any thing of that which shall be after him?
І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?
