Job 30
1 But now the youngest have laughed me to scorn, now they reprove me in [their] turn, whose fathers I set at nought; whom I did not deem worthy [to be with] my shepherd dogs.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Yea, why had I the strength of their hands? for them the full term [of life] was lost.
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 [One is] childless in want and famine, [such as] they that fled but lately the distress and misery of drought.
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 Who compass the salt places on the sounding [shore], who had salt [herbs] for their food, and were dishonorable and of no repute, in want of every good thing; who also ate roots of trees by reason of great hunger.
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 Thieves have risen up against me,
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 whose houses were the caves of the rocks, who lived under the wild shrubs.
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 They will cry out among the rustling [bushes].
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 [They are] sons of fools and vile men, [whose] name and glory [are] quenched from off the earth.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 But now I am their music, and they have me for a by-word.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 And they stood aloof and abhorred me, and spared not to spit in my face.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 For he has opened his quiver and afflicted me: they also have cast off the restraint of my presence.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 They have risen up against [me] on the right hand of [their] offspring; they have stretched out their foot, and directed against me the ways of their destruction.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 My paths are ruined; for they have stripped off my raiment: he has shot at me with his weapons.
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 And he has pleaded against me as he will: I am overwhelmed with pains.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 My pains return upon [me]; my hope is gone like the wind, and my safety as a cloud.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 Even now my life shall be poured forth upon me; and days of anguish seize me.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 And by night my bones are confounded; and my sinews are relaxed.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 With great force [my disease] has taken hold of my garment: it has compassed me as the collar of my coat.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 And thou hast counted me as clay; my portion in dust and ashes.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 And I have cried to thee, but thou hearest me not: but they stood still, and observed me.
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 They attacked me also without mercy: thou hast scourged me with a strong hand.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 And thou hast put me to grief, and hast cast me away from safety.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 For I know that death will destroy me: for the earth is the house [appointed] for every mortal.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Oh then that I might lay hands upon myself, or at least ask another, and he should do this for me.
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Yet I wept over every helpless man; I groaned when I saw a man in distress.
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 But I, when I waited for good things, behold, days of evils came the more upon me.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 My belly boiled, and would not cease: the days of poverty prevented me.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 I went mourning without restraint: and I have stood and cried out in the assembly.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 I am become a brother of monsters, and a companion of ostriches.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 And my skin has been greatly blackened, and my bones are burned with heat.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 My harp also has been turned into mourning, and my song into my weeping.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
