Romans 9
1 I speak the truth in Christ; I am not lying, as confirmed by my conscience in the Holy Spirit.
Я кажу правду в Христі, не обманюю, і моє сумління підтверджує це через Святого Духа:
2 I have deep sorrow and unceasing anguish in my heart.
у мене в серці велика печаль і невпинний біль.
3 For I could wish that I myself were cursed and cut off from Christ for the sake of my brothers, my own flesh and blood,
Адже я бажав би бути проклятим [і відлученим] від Христа заради моїх братів, моїх рідних за тілом,
4 the people of Israel. Theirs is the adoption as sons; theirs the divine glory and the covenants; theirs the giving of the law, the temple worship, and the promises.
тобто за народ Ізраїлю. Їм належить усиновлення, слава, заповіти, законодавство, служіння та обітниці.
5 Theirs are the patriarchs, and from them proceeds the human descent of Christ, who is God over all, forever worthy of praise! Amen. (aiōn g165)
Їхніми є патріархи й від них за тілом Христос – Бог над усіма, благословенний навіки! Амінь. (aiōn g165)
6 It is not as though God’s word has failed. For not all who are descended from Israel are Israel.
Але це не [означає, ] що Слово Боже не збулося. Адже не всі, хто походить з Ізраїлю, – це Ізраїль.
7 Nor because they are Abraham’s descendants are they all his children. On the contrary, “Through Isaac your offspring will be reckoned.”
І не всі нащадки Авраама є його дітьми. Бо [написано]: «Через Ісаака буде названо тобі нащадка».
8 So it is not the children of the flesh who are God’s children, but it is the children of the promise who are regarded as offspring.
Тобто не тілесні діти є дітьми Божими, а діти обітниці вважаються нащадками.
9 For this is what the promise stated: “At the appointed time I will return, and Sarah will have a son.”
Бо ось якими були слова обітниці: «У призначений час Я повернуся, і у Сарри буде син».
10 Not only that, but Rebecca’s children were conceived by one man, our father Isaac.
І не тільки це, але й Ревека [отримала обітницю], завагітнівши від нашого батька Ісаака.
11 Yet before the twins were born or had done anything good or bad, in order that God’s plan of election might stand,
Бо коли [близнюки] ще не народилися й не зробили нічого доброго чи поганого (щоб намір Божий у вибранні залишився
12 not by works but by Him who calls, she was told, “The older will serve the younger.”
не від учинків, але від Того, Хто кличе), їй було сказано: «Старший служитиме молодшому».
13 So it is written: “Jacob I loved, but Esau I hated.”
Як написано: «Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів».
14 What then shall we say? Is God unjust? Certainly not!
Що тоді скажемо? Невже Бог несправедливий? Зовсім ні!
15 For He says to Moses: “I will have mercy on whom I have mercy, and I will have compassion on whom I have compassion.”
Бо Він каже Мойсеєві: «Я помилую того, кого хочу помилувати, і зглянуся над тим, над ким хочу зглянутись».
16 So then, it does not depend on man’s desire or effort, but on God’s mercy.
Отже, це залежить не від того, хто хоче, і не від того, хто біжить, а від Божої милості.
17 For the Scripture says to Pharaoh: “I raised you up for this very purpose, that I might display My power in you, and that My name might be proclaimed in all the earth.”
Бо Писання говорить фараонові: «Я поставив тебе для того, щоб показати через тебе Мою силу й щоб ім’я Моє звіщалося по всій землі».
18 Therefore God has mercy on whom He wants to have mercy, and He hardens whom He wants to harden.
Отже, [Бог] милує, кого хоче, і, кого хоче, робить черствим.
19 One of you will say to me, “Then why does God still find fault? For who can resist His will?”
Хтось мені скаже: «Чому тоді Він звинувачує? Бо хто здатний противитися Його волі?»
20 But who are you, O man, to talk back to God? Shall what is formed say to Him who formed it, “Why did You make me like this?”
Але хто ти, людино, щоб сперечатися з Богом? Чи виріб скаже тому, хто його створив: «Чому ти зробив мене таким?»
21 Does not the potter have the right to make from the same lump of clay one vessel for special occasions and another for common use?
Хіба гончар не має влади над глиною, щоб із тієї ж глини зробити одну посудину для почесного вжитку, а іншу – для звичайного?
22 What if God, intending to show His wrath and make His power known, bore with great patience the vessels of His wrath, prepared for destruction?
А що, коли Бог, бажаючи проявити [Свій] гнів і виявити Свою силу, з великим терпінням щадив посудини гніву, підготовлені до знищення,
23 What if He did this to make the riches of His glory known to the vessels of His mercy, whom He prepared in advance for glory—
щоб виявити багатство Своєї слави посудинам Його милосердя, які Він заздалегідь підготував до слави, –
24 including us, whom He has called not only from the Jews, but also from the Gentiles?
нам, покликаним не тільки з-поміж юдеїв, але й з-поміж язичників?
25 As He says in Hosea: “I will call them ‘My People’ who are not My people, and I will call her ‘My Beloved’ who is not My beloved,”
Як сказав у Осії: «Я назву Моїм народом не Мій народ і нелюбу – улюбленою»,
26 and, “It will happen that in the very place where it was said to them, ‘You are not My people,’ they will be called ‘sons of the living God.’”
а також: «Там, де їм було сказано: „Ви не Мій народ“, їх будуть називати синами живого Бога».
27 Isaiah cries out concerning Israel: “Though the number of the Israelites is like the sand of the sea, only the remnant will be saved.
Ісая проголошує про Ізраїль: «Навіть якщо кількість синів Ізраїля буде як морського піску, врятований буде лише залишок.
28 For the Lord will carry out His sentence on the earth thoroughly and decisively.”
Бо Господь швидко та остаточно виконає Своє Слово на землі».
29 It is just as Isaiah foretold: “Unless the Lord of Hosts had left us descendants, we would have become like Sodom, we would have resembled Gomorrah.”
І як сказав Ісая раніше: «Якби Господь Воїнств не залишив нам нащадка, ми б стали як Содом й були б подібні до Гоморри».
30 What then will we say? That the Gentiles, who did not pursue righteousness, have obtained it, a righteousness that is by faith;
Що тоді скажемо? Язичники, які не прагнули праведності, здобули її – праведність, яка походить від віри.
31 but Israel, who pursued a law of righteousness, has not attained it.
А Ізраїль, який шукав Закону праведності, не досягнув цього.
32 Why not? Because their pursuit was not by faith, but as if it were by works. They stumbled over the stumbling stone,
Чому? Тому що вони [шукали] не вірою, а ділами Закону. Вони спіткнулися об камінь спотикання.
33 as it is written: “See, I lay in Zion a stone of stumbling and a rock of offense; and the one who believes in Him will never be put to shame.”
Як написано: «Ось я кладу на Сіоні Камінь спотикання і Скелю падіння, і той, хто вірить у Нього, не буде осоромлений».
